Котляревський віддав військовій справі 12 років і зробив кар’єру: служив у Сіверському карабінерському полку, у 1812-му під час походу Наполеона І Бонапарта сформував на Полтавщині 5-й український козацький полк. А згодом брав участь у російсько-турецькій війні, був учасником облоги Ізмаїлу. І навіть здобув орден Святої Анни за дипломатичні здібності – умовив ногайських татар бути нейтральними й пропустити російську армію через свою територію. Однак соромився цієї нагороди, адже невдовзі поселення цих татар були пограбовані й знищені, вони змушені були тікати аж до Азову, до Маріуполя. Щось це нагадує…Там він познайомився із запорожцями, при переправі через Дунай. Почувши прізвище Котляревського, задунайські запорожці запитали, чи не він є автором «Енеїди» (він почав її писати під час служби в 1794 році, а перше видання вийшло, коли Котляревському було близько 30). Коли отримали ствердну відповідь, то запросили його до себе: «Так це ти, батьку наш рідний! Іди, батьку, до нас, ми тебе зробимо кошовим».