Василь Стус – О земле втрачена, явисяО земле втрачена, явися Бодай у зболеному сні І лазурове простелися,Пролийся мертвому мені! I поверни у дні забуті, Росою згадок окропи, Віддай усеблагій покутіІ тихо вимов: лихо, спи!.. Сонця клопочуться в озерах, Спадають гуси до води, В далеких пожиттєвих ерах Мої розтанули сліди. Де сині ниви, в сум пойняті, Де чорне вороння лісів? Світання тіні пелехаті Над райдугою голосів, Ранкові нашепти молільниць, Де плескіт крил, і хлюпіт хвиль, І солодавий запах винниць, Як гріх, як спогад і як біль? Де дня розгойдані тарілі? Мосянжний перегуд джмелів, Твої пшеничні руки білі Над безберегістю полів, Де коси чорні на світанніІ жаром спечені уста, Троянди пуп'янки духмяніІ ти — і грішна, і свята, Де та западиста долина, Той приярок і те кубло, Де тріпалася лебединя, Туге ламаючи крило? Де голубів вільготні лети І бризки райдуги в крилі? Минуле, озовися, де ти? Забуті радощі, жалі.О земле втрачена, явися Бодай у зболеному сні, І лазурово простелися, І душу порятуй мені.