Скажіть, чому я взагалі вирішила, що ця збірка нової української фантастики від ВСЛ принесе мені світлі історії, які дарують надію та тепло ❓🫣 А вже перше оповідання просто ввело мене в ступор і заставило мій мозок думати із скорістю світла Тато казав, що молодь не має знати відчаю, що відчай - це наглядач за старшими, що він відраховує дні, які спливають, і можливості, які втрачені Як фанатка трилогії «Двоповня», в мене просто не було сумнівів з чого починати читати збірку. А тим паче, Катерина Самойленко натякнула, що в її тексті читачі знайдуть відсилки до подій, які відбулися наприкінці «Двоповні»🪶Саме тому я одразу побігла читати оповідання «Пірʼя». І так, я ніби вловила відсилки🐦‍⬛Історія переносить нас у місто К., де в один день починають масово падати мертві птахи. Потім люди починають мутувати в птахів і тварин. За такими людьми полює фургон «Епітимія», який одного дня забирає батька головної героїні Віти. А згодом мутувати і вкриватися пірʼям починає і сама Віта…🤯А я ще пішла гуглити слово «епітимія», бо мені здалося і знаючи стиль авторки, що назва фургона явно була обрана не просто так. Виявилося, що це церковна покута за гріхи для зцілення хворобливих станів душі.Але як ви розумієте, там зовсім не про церкву… 📚Саме оповідання настільки сильне, глибоке і в знайомому стилі «Двоповні». У своїй уяві я вже навіть встигла уявити, як Віта потрапляє в Прихований світ і зустрічається з Ріною. Але, як завжди, в авторки свої власні плани, як і щодо щасливого фіналу трилогії…Надалі теж планую читати оповідання вибірково і ділитися з вами враженнями🤭