books'n'talks | прочитане #відгук #фентезі #бенкрофт📖 Джосая Бенкрофт. Сходження Сенлі...

#прочитане #відгук #фентезі #бенкрофт📖 Джосая Бенкрофт. Сходження Сенліна (Вавилонські книги, том 1) (Апріорі, 2025)📝 «Корабельний журнал. Запис за 14 серпня 2025 р. Після 13 днів безнадійної боротьби з цим текстом, я вирішив припинити мучити і себе, і книгу — і просто відпустити її.»❓ Ви можете спитати про причини такого рішення. Як-не-як, йдеться лише про перший том, а тому історія може розгорнутися в наступних, набути глибини та барви. Невже не боязко покидати її ось так на пів дорозі? Невже не страшно не прочитати неймовірне і оригінальне фентезі? Адже в книги рейтинг — 4,11!🤔 Що ж, в мене немає відповіді, яка вас влаштує. Адже текст просто "не мій". Я спершу навіть поставив оцінку, а потім усвідомив: я ж оцінюю не книгу саму по собі, а її відповідність моїм очікуванням. Але ж автор не завинив, що я собі нафантазував різного вражаючого і захопливого!🤔 Якщо ж вам такої відповіді буде недостатньо, то маю більш розлогі аргументи. Але пам'ятайте: я попереджав, що всі мої пояснення, чому книга не зацікавила мене — похідні від розходження очікувань з самою історією.1⃣ Головний герой. Хоча йому 40 років, він поводиться як людина, яка щойно зіткнулася зі світом за межами свого дому. І поступово здобуває суб'єктність та дієздатність. Так, це типовий фентезійний сюжет — роман-становлення. Але мені такий тип історій менш цікавий. Це сюжет для YA-фентезі.2⃣ Історія. Вона дійсно має багато від Кафки. Але є одна суттєва відмінність. В Кафки абсурд є тотальним: по-перше, з нього просто так не вирватися, по-друге, він ніколи не отримує жодних пояснень. І під останнім я маю на увазі не лише те, що абсурдні події НЕ виявляються логічними та виправданими (просто на початку ми не знаємо всього контексту, а тому не можемо проінтерпретувати те, що нам показує автор). Кафка не дає історії жодної "шпаринки", через яку герої могли б "втекти" в осмислену діяльність. На жаль, Бенкрофт порушує ці принципи абсурду. Безглузді події виявляються наслідком тиранії, а тому герой отримує місію — боротися за звільнення невинних. І так ми знову стаємо на рейки стандартної фентезійної історії — мономіфу (за Кемпбелом) про подорож героя. Але мої очікування були більш абсурдистськими.3⃣ Світ. Власне, з попереднього пункту вже зрозуміло, що є клопоти і зі світом. Знову ж таки, відчувається вплив Кафки, але деталі... Кафка витримує баланс між детальним описом абсурдних процесів, в які потрапляють герої, і схематичним зображенням всього решта. Натомість Бенкрофт намагається бути і Кафкою, і Мартіном / Толкіном. Тобто він пише абсурд, але свою увагу зосереджує не на тих деталях. Замість наголосу на абсурді, він вдається до стандартних фентезійних описів: пасажів, з яких читачі та читачки мають уявити місце дії та інших учасників. Чи це погано? Ні, але одразу породжує питання про решту світобудови. Наприклад, якщо нам описали вистави з Зали, то як логістично організовано цей процес — без сучасних систем стеження? Але це дурниця: хто підтримує "інфраструктуру" вистав? Наприклад, головний герой на кухні знаходить величезний штат щойно спеченої шинки. Хто її спік? Коли? Як це було зроблено непомітно для інших учасників вистави? Самі по собі ці питання не є аж такими руйнівними. Але коли її провокує ледь не кожен опис місця дії (і не дає жодної відповіді)... Тоді текст починає "розсипатися".🤔 Якщо коротко, то ось і всі причини. Їхнє поєднання зробило текст Бенкрофта нецікавим для мене. Шкода, звісно. Корисно виходити за межі власних читацьких звичок. Але цього року забагато невдалих читацьких експериментів. Тому я просто відпускаю цю книгу. Просто я не її читач.