Canal книжкова дегустаторка🍷📚 - @booksanuta - №4470
я вже який день читаю гризу «Герой замість мене» Марії Косян - ні, історія не погана, але мене дуже торкає тема.перш, ніж ви почнете читати пост, я вас попереджаю, що далі будуть спойлери, бо мені потрібно проговорити певні думки та емоціїце наукова фантастика, події якої розгортаються в найближчому майбутньому України. тут ж дві лінії: - перша - про Ігоря, який згодився тестувати дивний ШІ на окремому острові разом із іншими учасниками, і одне із головних правил: не можна питати та розповідати про минуле;- друга - про Героя, вигаданого персонажа книги Ігоря, яку він дуже активно почав писати тільки-но приїхавши на острів, хоча до того він не міг вхопити музу, аби закінчити хоча б один твір. в його вигаданому світі є сім Сомнусів (світів) та Тіні, які хочуть знищити ці світизагалом, це дуже поверховий погляд, але для загального розуміння вам вистачитьперші сто сторінок я ніц не розуміла і не могла вхопитися за розповідь. мені не було нудно, скоріше муторно (маленький шрифт, величезні абзаці описів, бо це лише занурення у механіку світів); потім авторка почала додавати дивні сигнали, випадки та усвідомлення, по типу як все ж таки повʼязані ці дві лінії? особливо наштовхуючи нас на роздуми, а раптом книжка Ігоря то зовсім не книжка, а затерті спогади?я зрозуміла, що пахне смаженим, коли пані Марія почала наділяти Тіней тригерними наративами, тобто робити алюзію на русню. і ось тут мене заглючило. і це не в поганому сенсі, просто…я розумію, що тема війни в нашому суспільстві та сьогоденні стоїть гостро, від неї нікуди не дінешся і вона вже назавжди у підручниках історії. але чи доцільно уже починати писати книги, де є такі тригерні теми? бо одним із найбільших болей, головних героїв (і нас, коли ми усвідомлюємо алюзію), наприклад, є Місто Майбутнього біля моря, яке під час Великої війни знищили під нуль.я не кажу, що це погано, просто, наприклад, я була не готова зустріти цей тригер у книжці, бо в анотації про це ні слова (і зрозуміло чому, бо це, по факту, головний спойлер); і на сторінках оповіді про минуле однієї з героїнь я сиділа зі сльозами на очах, усвідомлюючи весь жах та згадуючи недалеку реальність. це як різко зняти пластир з тільки стишеної рани.а як бути читачам із тих ближчих країв, які переживали описані алюзії вживу? не знаю, мені здається, потрібно було вказати на початку перелік тригерів чи щось подібне.також я розумію, що перетворення емоцій у книгу, це нормальною і чудовою рефлексією, але з цієї сторони - в глибшому розумінні, ця історія буде зрозуміла лише українцям, бо переклади її на інші мови, втратиться контекст та реаліїв цілому, це непогано, але відчувається, що написано на емоціях/ своєрідному бажанні прожити та відпустити думки. до речі, це вже друга така книга, яку я зустрічаю, де авторка намагається переосмислити долю Маріуполя
626
25-06-27 15:42