Сьогодні День памʼяті загиблих захисників і захисниць України.В першу чергу хочу просто сказати: дякую.Дякую кожному й кожній, хто став між нами і війною. Хто не повернувся додому. Хто більше не обійме маму, не поцілує кохану людину, не погуляє з друзями, не дочитає книжку, яку залишив вдома. А дехто також не встигне при житті видати свою книгу.За кожним «загинув» була людина. Зі своїми звичками, мріями, улюбленими піснями, жартами, планами на завтра. І за кожним із них чиєсь «моя мама», «мій тато», «мій син», «моя донька», «мій чоловік», «моя дружина», «мій брат», «моя сестра», «мій друг»… і просто «мій співвітчизник»І водночас я страшенно злюся.Злюсь на тих, хто приніс цю війну на нашу землю. На тих, хто вбиває. На тих, хто забирає людей у їхніх рідних. На те, скільки життів уже не повернути, скільки родин назавжди залишилися з порожнім місцем через срану росію і її потвор.Ми не маємо права звикнути до цього.Памʼятати не тільки сьогодні поставити свічку чи написати кілька слів у соцмережах. Це знати, заради кого ми досі можемо прокидатися вранці, будувати плани і просто жити.Дякую вамПамʼятаємо, і ніколи не пробачимо.Вічна памʼять усім, хто віддав життя за Україну.