«Мій друг Ґустав з кладовища Святого Паулі»✍🏻 Марія ШевцоваЦе спокійна, повільна історія, яка прекрасно «лягла» на мій настрій під кінець року. Тут нема динаміки чи різких поворотів сюжету. В той самий час є те, що я ціную в книгах чи не найбільше — атмосфера і «справжні» персонажі, в яких можна розгледіти знайомих чи себе . Вони живі, місцями зламані, точно неідеальні. Кілька паралельних історій читаються як окремі фрагменти людських життів, які об’єднані спільним відчуттям чи то сумнівів чи то жалю. Власне, тому я і вірила їм, бо почуваюсь приблизно так само.Ще одним плюсом тут є мова авторки. Вона проста, стримана, без купи модних понять, які зазвичай юзають для філософського фарсуТакож, спіймала себе на думці, що це хороша книга для читацьких клубів і обговорення. Як самого Густава, і його символічності, так і людських почуттів: втрати, сенсу життя, сумнівів, помилок.В процесі читання, роблячи нотатки, я раз написала, що «книжка читається легко», потім, пізніше, що вона потребує навпаки повільного, уважного читання. Та це залежить від того, чий сюжет відгукується, і ЯК саме. Сильною стороною, для мене, є те, що мене не підганяло бажання прочитати от прям за раз, і не тому що книга не цікава,а тому, що в кінці року хочеться якраз заземлення. Все. Ні дедлайнів, ні «встигнути до», а просто я, неспішна історія і чай. Може здаватися банально і заїжджено, розумію, та для мене це цінно і важливо, тож я рада, що взяла її саме в той момент.Для тих, хто хоче чіткої дії, напруги чи то якогось яскравого конфлікту — ця історія буде не на часі. Та для тих, хто хоче тепла, дрібку філософії і свого «Ґустава » — сідайте поруч.Видавництво Віхола 🌟