Знов і знов, під різними соусами, прикрасами й бантиками, Україні підсовують одну й ту саму ідею: «Ну визнайте хоча б шматок». То під виглядом «тимчасового рішення», то як «де-факто реальність», то через «демілітаризовану зону», то через «вільну економічну зону», «безподаткову територію» чи будь-яку іншу обгортку. Суть незмінна: легалізуйте окупацію. Почніть з малого. А далі, мовляв, «якось розберемось».А ми, як не дивно для багатьох, стоїмо й тримаємось. Бо правда проста й неприємна: нам ніхто нічого не гарантує. «Гарантії» Росії не варті навіть паперу, на якому їх напишуть. А гарантії Заходу, особливо США, впираються в те, про що не люблять говорити вголос: ніхто не хоче воювати за Україну фізично, своїми солдатами, на нашій землі. Саме тому гарантій «на всі випадки» не існує. Є допомога, є підтримка, є зброя, є дипломатія. Але залізобетонного «ми зайдемо й закриємо небо та кордон» ніхто не підписує.І от тут починаються «переговори» в лапках. Бо коли гарантій немає, а територію пропонують віддати, це не переговори. Це торг за наш рахунок. А наша позиція проста: нам потрібна лише перемога!