Видавництво Богдан | ФРАГМЕНТ 📖____«…Цей будинок прозвали «Маєтком Блиску Очей». Хоча за св...

ФРАГМЕНТ 📖____«…Цей будинок прозвали «Маєтком Блиску Очей». Хоча за своїми розмірами він не дотягує до справжнього маєтку, в його назві це не головне. Головне — це «Блиск Очей». Ці слова можна побачити зовні на стінах, поручнях сходів і старих віконних рамах.Із уст в уста передають моторошні легенди, що тут мешкають істоти не з нашого світу. Люди — просто зникають у цьому будинку, немов розчиняючись у часі. Жодних слідів боротьби чи втечі, жодних речей. Єдине, що від них лишається, — це погляд, який відблискує у вікнах, коли хтось проходить повз. Кажуть, що кожен із них отримав те, на що заслужив.— Хай там як, ми забили всі вікна, тому ваших поглядів уже ніхто не помітить, — засміявся Вадим, інструктор із компанії «FreeDOM». Але, оскільки більше ніхто не підтримав його сміх, він прокашлявся й забрав усмішку зі свого обличчя. — Легенди — вбік, переходимо до привітань, а далі — до діла. * * *П’ять по восьмій показував механічний настільний годинник, що стояв на серванті.Антон підійшов ближче. Секундна стрілка звично тікала й бігла вперед, повільно ведучи за собою і хвилинну. Здавалося, працює нормально, але тривога чомусь не зникала. Він підійшов до вікна у вітальні. Між дошками також гуснула темінь, хоча він добре пам’ятав, як учора звідти пробивалися смуги світла знадвору.— Дивно, — стиха проказав сам до себе. * * *Усі інші мовчки кивнули один одному й узялися до пошуків. Вони обнишпорили кухню вздовж і впоперек, але так і не змогли нічого знайти. А зі щілин між дошками забитого вікна проглядалась усе ще лише тьма. Усі з розчаруванням повернулися до вітальні, впавши, де хто міг. Втома і розпач непомітно наповнювали кімнату, аж поки знизу раптово пролунав тягучий скрегіт металу. * * *Раптово, без жодного попередження, Діма тричі грюкнув кулаком по дверцятах, і усі троє завмерли, аж поки він вибухнув реготом.— Бачили свої пики?!— Це не смішно! — визвірилася Аня. — Якщо там справді щось є?— Ми шо, малолєтки якісь? — посерйознішав Діма. — Відчинемо і побачим. Якщо єнот чи борсук — значить, є прохід. Візьміть лахміття і палку, щоби прогнати цю тварь.Аня знайшла якесь старе шмаття, Антон узяв стару іржаву лопату. Ключі були вставлені у колодку, тому лишалося лише їх провернути та відчинити дверцята.— Готуйся! — скомандував Діма.Антон і Аня мовчки кивнули. Він прокрутив ключа й акуратно зняв колодку, щоб не створити зайвого шуму, а потім на один-два-три різко прочинив одні дверцята. Усі з осторогою заглянули — нічого. Антон спокійно прочинив другі дверцята, але моментально завмер. Два білі ока блискотіли з глибини. Це не були очі тварини…»Оповідання "Маєток Блиску очей" Віталій Левченко