Розірвана завісаІ завіса у храмі роздерлась надвоє від верху аж додолу… Євангеліє від Матвія 27:51У святому святих було темно. Ні шпарини, ні вікон — ні дня… Пахло спогадом вицвіло-древнім,І гірчило едемське знання. За завісою тиша суботня. Херувими вдивляються в ніч. Там Єгова сумує самотньо. У сум’ятті людських протиріч. Цвіт зісохся, від жезлу опалий,Скисла манна у скрині старій. Протирає Всевишній скрижаліВід пилюки розгублених мрій. Раз на рік прийдуть гості знадвору,Ледь здригнеться столітня пітьма… Й знов та ж саме: оздоблена штора,Первокосмосу тиша німа. А надворі — і гомін, і крики,Передсмертне хрипіння ягнят:Божі діти, свавільні та дикі,Знову жертви готують до свят. Просять прощення, каються, плачуть:Тихо квилить сумління струна. І до Бога приходять неначе,Та завіса.... Стоїть, як стіна... І якось прохолодної ночіПід мовчанням святих синагог,Підперезаний словом пророчим,Зі святого святих вийшов Бог. Ледь рум’янився ранок з-за лісу,Пахла ніч нещодавнім дощем. Озирнувся на темну завісу,І пішов навпростець в Віфлеєм... Одягнувся в земну одежину,Мандрував як пророк по землі... Люди слухали Людського Сина. Скреготали в злобі вчителі. Поспішав. Бо ж завіса висіла. Правив служби святий Аарон. Й перед нею здавався безкрилимНепорушний сінайський закон.… А за містом Царя розпинають. Почорнів, як на ніч, небокрай. Землетруси планету ламають. Тихо схлипує втрачений рай. Та з Голгофи кривава дорогаВже вела до святих одкровень. І з воланням розп’ятого БогаУвірвався у скинію день.... Прохолода недільної ночіЗазирала в прочинений храм:Від завіси валялося клоччяЯк потіха майбутнім вітрам. Там, схопивши пітьму за горлянку,Як надія мільйонів сердег,Теплі промені світлого ранкуЗолотили ожилий ковчег…© Юрій ВавринюкМій Telegram:https://t.me/vavrynyuk/183https://bogpoet.com.ua/tema/voskresinnya-hrystove/rozirvana-zavisa2.html