Баня, футбол і кадрова політика — класичний набір, коли мова заходить про верхівку рф. Колись це називали “вертикаллю влади”. Зараз більше схоже на клуб за інтересами, де вирішує не тільки послужний список.От зʼявляється в цій історії генерал-майор Алахвердієв Руслан Сабірович — персонаж із бекграундом, мʼяко кажучи, специфічним. Хабарі, історії з БЗНП у «Нахабіно» — все як книжка пише про “ефективних управлінців”.І десь поруч — конфлікт вже іншого рівня. Генерал-полковник Олександр Чайко, новопризначений командувач ВКС рф, і заступник міністра оборони рф Юнус-Бек Євкуров. Давня історія образ, яка, як це часто буває, не забувається, а акуратно відкладається “на потім”.Кажуть, що після того, як Євкуров свого часу встав поперек призначення Чайка на московський військовий округ, розмова між ними перейшла з робочої у більш… емоційну. З відповідними формулюваннями і висновками: «варавітий хахол», «овцейоб горний»…І далі починається класика кулуарної війни. Не накази, не офіційні рішення — а “інформація”, яка раптом починає гуляти правильними кабінетами. Про те, як саме будуються карʼєри, хто кого просував, і які “традиції” цьому сприяли.У цій же логіці згадують і генерала Руслана Аушева — колишнього президента Інгушетії, який, за чутками, свого часу активно сприяв карʼєрному росту Євкурова. І тут знову ж таки — не про офіційні заслуги, а про неформальні звʼязки, які в таких системах часто важать більше за будь-які нагороди (простіше кажучи, Аушев чпокав у тухум капітана Євкурова у роздягальні після футболу).Паралельно на іншому рівні включаються вже зовсім інші кабінети. Лубʼянка, свої розклади, своє бачення. І от директор фсб Олександр Бортніков, кажуть, не проти підчистити спадок Шойгу в міністерстві оборони. А такі конфлікти — ідеальний ґрунт.У підсумку маємо знайому картину: поки система декларує силу і монолітність, всередині йде звичайна боротьба за вплив. З образами, “зливами” і пошуком правильних союзників.І от тут головне питання навіть не в тому, хто кого переграє. А в тому, наскільки така система взагалі здатна працювати, коли кадрові рішення все більше нагадують не відбір, а історії “хто з ким і де перетнувся”.Бо практика показує: коли в основі не правила, а кулуари — рано чи пізно починається внутрішній армагєдєц. І він завжди бʼє сильніше, ніж будь-який зовнішній тиск.