#Rudytries 2.0 #мінсони 'міф'

За часів порожнистої холоднечі нічного мороку, від сонячного проміння життєдайного неба в скелястих брилах нараз замріло кохання. Кохання те росло і стирало каміння в порох, манило легіт сформувати з піщинок дві постаті: одну нескінченно усміхнену, іншу — мов імла спокійну. Усміхнений нарік себе «Хан», сумирний узяв собі ім’я «Мінхо». Простягнув Хан шерехату долоню до шорсткої щоки й обидві від любовного дотику перемінилися, стали гладенькі й теплі. «Тепер бачу тебе увіччю», — Хан проказав. Голос Мінхо захрип від одвічного мовчання, він відповів: «А я бачу тебе», і потонув у матових блищиках очей.
Кохання їхнє сягало небесної блакиті, точилося в кожній клітинці до тріпотіння на кінчиках пальців. Узяв Хан долоню Мінхо у свою і рушили вони в мандри. Сонце стелило їм шлях, а як вітри починали шугати надвечір’ям, пара застигала в обіймах аж поки не дніло. Лагідність струмувала зсередини, штовхала розділити кохання, що заяскраво бовваніло в грудях.

Telegram🔮 | Замовити✨ | Дяка🧋