Поки нас із Вами переконують у необхідності «цифрового контролю» та закритих кордонів, правлячий клас тишком-нишком добудував собі легальний місток для відступу. Новий закон про множинне громадянство — це не про допомогу діаспорі, як нам обіцяли. Це історія про те, як зробити другий паспорт головним оберегом українського чиновника.​Фактично в Україні створили нову кастову систему. З одного боку — звичайні люди з одним паспортом, які зобов'язані жити й вмирати за державу. З іншого — «патриції», які нею керують, але юридично вже давно належать США, Британії чи Ізраїлю. Для них Україна перетворилася на такий собі вахтовий метод: тут вони заробляють капітали, а життя їхніх родин і справжні інтереси знаходяться за тисячі кілометрів звідси.​Найбільша брехня цього закону — у казочках про контроль СБУ. Будьмо реалістами: жодна західна спецслужба не видасть дані про свого громадянина на запит українського НАЗК. Це юридично неможливо. Тому чиновник просто декларує те, що хоче, і система змушена вірити йому на слово. Це не закон, це — «генеральна амністія» для політичної еліти, яка роками ховала іноземні паспорти в сейфах.​Подивіться на обличчя цієї системи. Ігор Смілянський керує стратегічною «Укрпоштою», будучи громадянином США. Рустем Умєров очолює РНБО, поки його родина будує життя у Флориді. Тімур Міндіч має ізраїльський паспорт як «золотий парашут» від будь-якої екстрадиції. Навіть фінансові коріння президента, згідно з Pandora Papers, давно проросли в британські офшори.​Це апартеїд за ознакою паспорта. Коли завтрашній міністр вирішить виїхати, він скаже: «Я не втік, я просто поїхав на батьківщину свого другого громадянства». І закон буде на його боці. Вони підготували джети, заправили їх і чекають на свій рейс. А нам з Вами залишаються розбиті ТЕЦ, борги та окопи, бо в нас немає іншої землі й іншого паспорта. Знати це — не означає закликати до хаосу, це означає просто перестати вірити в їхній телевізійний патріотизм. Дивіться не на вишиванки, а на те, куди вони вивозять своїх дітей.