“Хорус” чи “Гор”? В ім’я Імператора, скільки ще це триватиме?!Він — перший серед Примархів. Він — той, хто впав. Він — син, що зрадив батька. Його ім’я палає на сторінках Історії, як клеймо: ХОРУС. ХОРУС! НЕ ГОР!Вони кажуть: «Horus — це Гор. Це ж очевидно, це єгипетський бог! Ось, дивіться, тут пташка, там сокіл — усе логічно!»Логічно? Ви серйозно?! Це не логіка — це блюзнірство! Ви хоч розумієте, що робите? Ви замінюєте КРИК ЗРАДИ на музейний стенд! Ви берете Хоруса, Воителя Істини, того, хто розбив небеса під знаменом неправди — і зводите його до античного симулякра, до декоративного бога з набору «Стародавній Єгипет 101»!Хорус — це не просто ім’я. Це дзвін. Це звук падіння мрії.“Гор” — це… тінь, тінь імені, яка не несе у собі тяжкості трагедії. Гор — це фонетичний фантом, привид, що блукає перекладницькими пеклами.Спробуйте сказати “Єресь Гора” вголос. Ви відчули це? Це сміх. Це не звучить, як катастрофа масштабу галактики. Це звучить як щось… сільське.А тепер: Єресь Хоруса.Вона ріже. Вона палає. Вона звучить як суд.Той, хто впав біля підніжжя Золотого Трону, хто прокляв Імператора з криком ненароджених зірок, не міг бути просто «Гором». Гор не знищив Істину. Гор не розірвав братерство. Гор — не Воитель.Хорус — це Ім’я.Ім’я, що зрадило. Ім’я, що вбило. Ім’я, яке не перекладається.Не смійте більше перекладати Імена. Ім’я Хоруса — це жертва. Ім’я Хоруса — це печать вічної війни. Його не можна знецінювати в ім’я зручності. Бо інакше… наступним будете ви.І хай той, хто напише “Гор”,услід почує тихий шепіт:“Ми ще не закінчили…”