я ненавиджу своїх подругточніше, я не хочу їх ненавидіти...а тому тримаю на відстанівід своїх хоббі))це міг би бути клікбейт, але, на жаль, ні 😅 "на жаль", певно, для подруг, бо я в цій егоїстичній парадигмі живу 33 рочки, тому мені все ок) все моє життя в мене є якісь захоплення, які не просто частини на рівні з іншими сферами, а ніби джерела моєї безкінечної енергії, сховища любові та безумовного щастя, які я оберігаю в режимі "війни"колись я ходила на танці в myway. і я не просто ходила, я ходила на 4 класи підряд, 4 рази на тиждень, я їхала на заняття о 7мій вечора з стб і о 10тій після танців поверталася на канал працювати далітанці були моєю бульбашкою, в яку я ходила за ресурсом для решти справ, щось таке сакральне, особисте, "тільки моє", і коли хтось з моїх знайомих чи подруг хотів піти зі мною - всередині підіймалася хвиля обурення, а в руки брався уявний меч, яким я махала щоб не дай бог ніхто не наблизився до моєї недоторканої скарбниціі я казала ніпотім на довгих 8 років був танцювальний автомат Pump it up - в нас було комʼюніті, змагання, пікніки, подорожі, мої перші стосунки; ми з друзями купили цей автомат і зняли гараж, в якому тренувалися, спілкувалися та майже жили, тікаючи в свій затишний світ з універів, робот, родині коли хтось з моїх знайомих чи подруг хотів піти зі мною - всередині підіймалася хвиля обурення, а в руки брався уявний меч, яким я махала щоб не дай бог ніхто не наблизився до моєї недоторканої скарбниціі я казала нітепер в мене є серфінг. логіку ви зрозуміли))коли в гості приїжджають подруги, зазвичай вони хочуть піти спробувати, бо всі ж читають пости де я співаю дифірамби океану)) і мені ок, бо вони спробують і поїдуть, а разово доторкнутися до моєї релігії не виглядає для психіки критичнимале якщо б хтось з них переїхав в порто і захотів тренуватися зі мною - я б сказала ні, і скоріш за все навіть без "вибач", бо мені ані трохи не соромно за захист моїх кордонів, навіть якщо вони трохи крінжовіз хорошого - всі мої близькі про це знають ще на березі - в усіх сенсах)) не знаю чи було їм колись прикро через мою позицію, але це щось накшталт "дано" моєї особистості, і правила гри або приймаються, або нам не по дорозіз важливого - це працює в обидва боки, тобто якщо мені хтось скаже "аня, це мій світ, і я не хочу впускати в нього людей з інших сфер свого життя", я скажу "прийнято" і ніколи не ображусяз цікавого - люди, які ВЖЕ в комʼюніті, яке стало моєю релігією, це абсолютно ок, в мене нема до них ні ненависті, ні конкуренції, і зазвичай ми стаємо класними друзями, що обʼєднані однією дофамінною залежністюале люди які приходять ПІСЛЯ мене - це окремий біль)) бо мені потрібно досить багато часу, щоб прийняти їх, перестати сприймати як суперників і ще більше щоб допустити в своє серцеі все одно рідко коли ті хто "після" отримують стільки ж моєї внутрішньої валідації, як ті хто "до", ніби розставлений з самого початку сеттинг неможливо перескласти повністюдобре що вам пощастило бути не моїми друзями, а читачами, бо ділитися класними історіями я люблю, тут ніяких ревнощів 😁 а от якщо хотілося на серфінг, то тепер ви знаєте, що це ахуєнно, але не до мене))#reanity_особисте