Canal beyond reanity - @beyondreanity - №1990
здається, час вводити рубрику "рандомний клік на нетфліксі", бо зазвичай я саме так приношу вам рекомендації))Леді-Птаха ("Lady bird") - американська комедія-драма режисерки Ґрети Ґервіґ 2017 року (вона зняла "Барбі" та "Маленькі жінки"). хронометраж 94 хвилини 🫶в головних ролях Сірша Ронан, три незнайомі мені (але титуловані статуетками) людини та Тімоті Шаламе))отже, що в нас дано:Крістін, яка вигадала собі імʼя Леді Бьорд, вчиться у випускному класі католичної школи та мріє вступити кудись в універ на східному узбережжі, наприклад, в Нью-Йоркдалі вона починає грати в театрі, закохуватися, розчаровуватися, дружити, ворогувати, сперечатися з мамою, сратися з братом і так даліі десь посеред цього вороху досить типових подій неочікувано настає фінал фільму 😁______якби я не покопалася в інтернетах і не почитала про шлях цієї картини після релізу - два золоті глобуси, пʼять номінацій на оскар, сумарно 107 (!!!) номінацій на купі фестивалів та кінопремій з яких 39 перемог - то подумала б, що натрапила на абсолютно звичайний прохідний фільм про звичайне життя підліткаале прикол в тому, що це його фішкаҐрета Ґервіґ мала на меті зняти кіно, яке б здавалося спогадом і було б накшталт "400 ударів" (фільм Франсуаза Трюффо 1959 року) та "Юності" (режисер Річард Лінклейтер, 2014 рік, художній фільм про дорослішання, який знімався в ріалтаймі з 2002 по 2013 роки)якщо ви раптом дивилися 400 ударів (мені довелося в універі)), то знаєте, що це візитна картка нової французької хвилі про проблемного хлопчика, який просто живе своє життя роблячи то те, то інше (власне, абсолютно звичайний прохідний фільм про звичайне життя підлітка 😁)але в 1959 році, після всієї кінематографічної тєатральщіни, постановочності, епічності та передбачуваності історії, це було як ковток свіжого повітря, зліпок реального життя, спогад про дитинство як воно є, без "бантиків" та перебільшенняпотім десь після 1970 почалася пост-нова хвиля з депресивними авторськими фільмами, політичне кіно та щось у стилі «Cinéma du look», де на перше місце вийшли неон, гламур та глянецьа потім все перемішалося, почалася ера блокбастерів і нова французька хвиля залишилася в минулому, огорнута ореолом свободи та відвертості...допоки пані Ґервіґ не вирішила про неї нагадати))мені здається вийшло дуже схоже і прикольно як одноразова акція поностальгувати за шкільними підлітковими роками і, думаю, Ґрета супер розумна молодець, що далі пішла знімати популярні комерційні фільми, а не намагалася стати реінкарнацією Трюффо, бо цінності та смаки змінилися, і це був би повний провалбо хто дійсно любить французьску нову хвилю той має стопʼятсот картин того часу насолодитися по саме ніхачу)але отак на півтори годинки поспостерігати за життям звичайної дівчинки, яка має такі самі проблеми як і мільярд дівчат на планеті земля - найс, бо не тільки хлібом картами, грошима, двома стволами та видовищами єдиними))#reanity_дивимось
666
26-04-26 18:13