Проходячи повз продавців всілякого їстівного дрібʼязку (горішків, чипсів, льодяників) у Мехіко, часто можна почути надривне “Рааадість, рааадість, візьми свою раааадість”. Виявляється, “радість”, тобто alegría іспанською, - це різновид солодощів із амаранту, який попередньо “розкрили”, як поп-корн, а потім додали меду чи сиропу із коричневого цукру, та сформували у брусочки. Як наш грильяж із повітряного рису. За кілька песо дорожче - з насінням соняшника, арахісом, пеканами та родзинками. Амарант, разом із маїсом, рідні для Мексики культури. Його вживали в їжу індіанці, його використовували як гроші (ацтеки приймали данину від своїх васалів кукурудзою, амарантом, квасолею та чіа), а також як піднесення богам. Бо що ще віддати богам, як на таку цінність? Власне, вже тоді амарант змішували з медом і ліпили фігури богів, яким робили підношення. Ці фігури мовою ацтеків науатль називалися цоайї. Є припущення, що у суміш замішували людську кров (а то й дитячу), жертовний канібалізм був поширений по всій Месоамериці. Так от, коли конкістатори на чолі з Ернаном Кортесом, який переміг ацтеків, побачили ці пишні святкування, церемонійні носіння фігури бога з амаранту по селищу, а потім, коли учасники дійства цю фігуру розривали на шматки і їли, то це їм щось дуже сильно нагадало. Так-так, Святе Причастя. Що зробив Кортес? Правильно, заборонив вирощування амаранту. Тим, хто намагався робити це потайки, відрубували руки або й вбивали. Слава богам, але амарант зараз знову масово вирощують (щоправда, деякі дослідники вважають, що після спроб викорінення іспанцями, культура так і не набрала того розмаху, як і за ацтеків), а сучасні цоайї у вигляді невинної алегрії заполонили вулиці Мехіко. Ну а на День мертвих роблять із амаранту ліплять святкові калавери.