ти дивишся на мене так блять лагідно-болісно, що дихання завмирає в легенях. я стенографую цей погляд у своїх спогадах, щоб потім кінематографічно передивлятись різноманіття посмішок на твоєму обличчі. ти мерзнеш і мені хочеться тебе зігріти, але мої руки холодніші за морозний ранок грудня, тож лікуємо твою застуду вином і медом, можливо зовсім трохи сміхом, моїми недолугими жартами і кокаїном в повітрі. я дивлюся на твій біль і хочу забрати його собі в кишені, але вони повні солоної води себто моїх сліз пролитих на твою честь. твоє серце мерехтить і лампочки вдаряють коротким замиканням, я звісно не електрик але може зайду подивлюсь з пожежним ключем у руках, щоб розʼїбати цю стіну побудовану між нами. твої руки стискаються в обіймах і ти говориш мені - не втікай.і я даю тобі обіцянку, що не буду. рятувальник з мене хуєвий, я себе врятувати не можу, ще й від тебе, якого рятувати від холоду чомусь хочеться більше. більш ніж себе. тож, я скажу тобі, що буду поряд, буду лікувати твої рани допоки ти не одужаєш опісля алкогольного спʼяніння та нічних кошмарів, я запакую тобі декілька грамів теплого меду, що ще залишилися в моєму серці. потім певно після ремонту лампочек все ж таки піду, бо гріти твоє ліжко є кому. вже не говорячи про серце.