Давайте коротенько про три нові альбоми розповім, поки за вікном туман, а у мене легенька застуда.

Я в захваті від нової роботи братів Гутьєррес. Хлопці вже який раз поспіль грають набір тих самих мелодій, мінорно їх змінюючи від альбому до альбому. Los Ojos Del Condor — не виняток. 30 хвилин драматичного латинського вестерну про сурових мужиків, які ніколи не показують власних емоцій та все переживають всередині себе. Принаймні, саме це мені нагадує їхня музика. Але, як-то кажуть, із яким задоволенням вони ці гармонії перезбирають, записують і грають — одна втіха слухати, бо за таку атмосферу можна пробачити і одноманітність.

Hermanos Gutierrez — Los Andes

Новий альбом Dead Poet Society це чисто Nothing But Thieves if they could. Monarch значно відрізняється від попередника Fission, як по формі, так і по виконанню. Це не прямолінійний альтрок з трагічним вокалом, а доволі грувістий, синкопований, де для ефекту вистачає мучити бас-гітару, а мелодію будувати за рахунок співу. Як не дивно, це працює, звучить дуже гарно, а найголовніше — цікаво, бо в майже кожній композиції тут по парі ідей та кроків, що в розрізі жанру можуть звучати дещо дивакувато, але в результаті стають головним хуком треків.

Dead Poet Society — Roach

І пару слів про свіжак від The Avalanches. No Bad Memories — чудова платівка для людей, які мають short attention span. 31 трек на 52 хвилини — ідеальна тіктокова тривалість. Втім, все решта — нікудишні bits and bobs, що прикриваються дослідженням ностальгії, семплуванням мелодії Nokia та реклами нульових та Гейлі Джоел Осментом. Гест ліст тут монструозний, але ви майже нікого з нього не почуєте, оскільки їх внесок тоне у цьому вирії бідних поліфонічних рингтонів. Як інсталяція в музеї — піде, як повноцінний альбом — краще не витрачати свій час.

The Avalanches — Final Credits