В неділю потрапив на фільм-концерт Біллі Айліш в 3D. Стосовно нього у мене виникло лише два питання. Перше — навіщо там аж цілий Джеймс Кемерон, коли, в цілому, з цим кіно Айліш могла впоратися і сама. Я не жартую. На початку фільму показана нарізка підготовки до виступу. Вона весь креативний процес контролює від «а» до «я». Зокрема, є епізод, де вона вирішує, де і як встановити камери. І, чесно кажучи, для всього цього Кемерон взагалі не потрібен.Друге питання — 3D. З усіх технологій, які придумали для більшої імерсивності в кінотеатрі, цю намагаються максимально оживити. Хоч формально 3D мертве, вже майже нікому не цікаво і не може запропонувати чогось нового. Тому слоган про «reinvent the concert experience» трошки бреше, мʼяко кажучи. Час від часу я знімав окуляри, щоб подивитися, які саме частини картинки були зробили в 3D, і не те, щоб побачив прям багато змін. Хотілося б хоч трошки якоїсь лабуди, заради якої 3D і створили. Всякі там деталькі, які вилітають на глядача, чи хоча б Біллі Айліш, яка тягнеться до тебе рукою.Щодо структури, то чергувати пісні із лаштунками — клас. Всі оці вокальні ворм апи, перевʼязки ніг, щоб запобігти травмам, демонстрація того, як побудовано шоу, зізнання, що поїздка в машині з концерту — це єдиний момент дня, коли вона може вдихнути свіже повітря. З іншого боку, я б хотів більше такого внутряка. Не те, щоб на Біллі мені не хотілося дивитися. Навпаки, тепер дужче хочеться відвідати концерт. Просто тут у мене навіть сумніву не було, що шоу буде драйвовим, чуттєвим, вражаючим. А от як всі гвинтики складаються в машину і що для цього робиться…Але то таке.Втім, подивитися таке в кіно дійсно варто. Це не переосмислення досвіду, але все одно видовищно. Тож сходіть, якщо буде вільна годинка.https://www.youtube.com/watch?v=9ElURjcuWLQ