Джессі Вейр зробила це знову — записала офігенний альбом. Кажуть, що двічі в одну річку не війдеш, але Вейр робить це втретє. Здавалося б, що можна ще сказати в контексті постдиско? Але вона продовжує копати вглиб і знаходити ще більше вагомих приводів не відходити від цього джерела. Не можу їй заборонити та і не хочу.Superbloom, як вже зазначили у відгуках, найближче підступився до ретро настрою. Посиланням на Studio 54, тогочасний фанк, переповнений радістю та сонцем й лискучий соул на кшталт Мінні Ріпертон із флейтами та грайливими конга-джембе ритмами. Але із цими акцентами, альбом все одно не звучить, немов запилюжена платівка з горища. Вейр круто обігрує класичні акценти. Впізнаєш їх, але розумієш, що вони добре лягають в траєкторію сучасної попмузики.Не те, щоб нинішнє диско було позбавлено почуттів. Але в руках Джессі воно стає більш відкритим, емоційним, позбавленим скутості. Диско може бути не тільки про денс ол найт, сітуейшеншипи чи гарний настрій. Все це має місце і зберігає впевненість, сексуальність та водночас оповідає про щось особисте і близьке. В випадку із Вейр, це сімʼя, діти (пара записів на диктофон тут є) та чоловік, з яким вони разом ще з дитинства. Тобто, те, що вона хотіла розповісти на Glasshouse, їй чудово вдалося тут.З новим матеріалом Вейр демонструє себе в піку adulthood. І, власне, диско дуже допомагає їй у цій демонстрації. Оскільки вона з диско, як муха з липучкою — створені одне для одного. Дивитися, як вона сяє у праймі ось вже шість років — одне задоволення. Їй буде 42 восени, але вона далека від категорії бумерів. Джессі все так само крута і запальна. Голос стає все дужчим. На Superbloom можна почути одні з найкращих її перформансів. Не обійшлося і без легкої крінжинки. Це я про трек Sauna. Але крінж — це не тільки про сором, а ще й про веселе. На це Джессі має повне право. Як і влаштовувати перше прослуховування Superbloom для фанатів саме в сауні.Я ще багато можу писати про Superbloom. Про його різнобарвність, квітучість та нестримність. Вдалі колаборації із Лапслі чи Томом Макфарлендом з Jungle. Том тут на одній пісні, але загалом в кількох треках відчувається їхній настрій. Про велику кількість вокальних хуків чи про те, як трошки мурашить від гармонізації беквокалу. Багато можу писати, так. Тож просто йдіть і слухайте прямо зараз, а я вас ще протягом кількох днів встигну ним дістати.https://www.youtube.com/watch?v=25gfgt3OTG0