Релізна пʼятниця сьогодні ріденька, тож розкажу вам за три альбоми, які я послухав протягом кількох останніх тижнів.Іноді я обираю слухати альбом, якщо мені подобається обкладинка. Так я зробив із дебютником Момоко Гілл, який називається просто Momoko. І цей реліз виявився hidden gem. За винятком треку When Palestine Is Free, бо це така патетика із епічністю Камасі Вашингтона, що аж страшно. Решта — кмітливо складені пісні, які розмаїтістю та нашарованістю нагадує Люсі Роуз. Гілл вміє зацікавити своєю музикою. Вона не завжди дотримується конвенційної мелодії, але відчуття груву та ентузіазму, який вона вклала у свої треки, відчутні і чіпляють. Momoko — такий собі фʼюжн поп, який трошки незвичний для пересічного слухача, але водночас і доступний. Оцей сингл — прям пушка, точно буде в топ-5 пісень за цей рік.Momoko Gill — Rewind/Remind Що буде, якщо обʼєднати чізі мелодії Ави Макс, дистильований синті поп та манеру вокалу, як у СМАТ? Буде дебютний альбом Big Disgrace від дуету Haute & Freddy. Це доволі бойовий, апбітний реліз з трохи театральним настроєм у лідголосі. Таке нетипове поєднання зацікавлює і в цілому «вистава» зіграна непогано. Вибірково деякі номери хочеться переслуховувати, але слухати цей лонгплей повністю на щоденній основі я б не став — власне, через вокал, бо він без дозування проїдає мізки.Haute & Freddy — Freaks На останок — новий сольник Алексіса Тейлора з Hot Chip. Певно, це буде останній раз, коли я слухаю його поза межами основного гурту, бо завжди потрапляю в пастку його страждань. Paris In The Spring іноді віддає хотчіпівськими вайбами, але загалом — це дуже меланхолійний і sad, sobbing альбом. Спочатку sad і sobbing сприймаються, а коли приходить розуміння, що вони переважають на релізі, то починають відверто дратувати. Така класна назва, така класна обкладинка, такий танцювальний потенціал, враховуючи бекграунд Тейлора. Але що ж.Alexis Taylor — I Can Feel Your Love