Баштанський партизан 🚜 | Книга рекордів Казанки «Найстарша жителька громади»(випуск №21) (Істор...

Книга рекордів Казанки «Найстарша жителька громади»(випуск №21) (Історико-краєзнавчий музей Казанківської селищної ради)101 рік мудрості й доброти: жива легенда Казанківської громади У селі Мар’янівка, живе жінка, чия доля розгорнулася на ціле століття, ставши живою хронікою українського життя. Поруч із тихою Висунню тече її життя – спокійне, працьовите і таке важливе. Зоя Іванівна Скрипник народилася 24 серпня 1924 року в селянській родині. Сьогодні їй іде 102-й рік, але час, здається, не має влади над її духом. Про легендарну довгожительку дізналася вся країна, коли у 2024 році її оселю відвідали кореспонденти телеканалу ICTV, щоб взяти інтерв’ю у легендарної довгожительки. Життєвий шлях Зої Іванівни — це переплетіння великих трагедій та особистих перемог. Вона бачила темні часи Голодомору, пройшла крізь пекло Другої світової війни. Юною дівчиною її силоміць вивезли на примусові роботи до Німеччини. Чужина, виснажлива праця та невідомість могли зламати будь-кого, але Зою вони лише загартували. Повернувшись додому, вона присвятила себе рідній землі, десятиліттями працюючи в колгоспі на різних посадах, не цураючись жодної роботи. Зоя Іванівна з тих жінок, які звикли покладатися лише на власні сили. Свій дім вона звела сама — камінь за каменем. І сьогодні в її господі панує взірцевий порядок. Енергія цієї жінки приголомшує: у своєму поважному віці вона сама косить траву, сапає город, рубає дрова і навіть може власноруч поштукатурити стіни чи зацементувати доріжки у дворі. Щоранку, незважаючи на цифри в паспорті, вона виходить до городу, бо переконана: рух — це життя. Найбільше багатство Зої Іванівни – її величезна родина. Зоя Іванівна разом з чоловіком Володимиром Гавриловичем виховали п’ятьох дітей: чотирьох рідних та племінника, якого зігріли батьківською любов’ю як власного сина. Сьогодні у бабусі 6 онуків, 8 правнуків та 5 праправнуків. Раніше всі вони збиралися в її гостинній хаті, де завжди панував лад і затишок. Проте зараз, через війну, родина розкидана і не має можливості зібратися разом, як колись. Вона має феноменальну пам’ять, пам’ятаючи події минулого сторіччя в найдрібніших деталях, ніби вони відбулися вчора. На питання про секрет свого довголіття бабуся Зоя відповідає просто: «Постійна праця, відсутність заздрощів у душі та безмежна любов до людей». Біля її хати в Мар’янівці завжди людно. Сусіди збираються на лавочці, щоб почути слово мудрості або просто побути поруч із людиною, яка випромінює світло. Зоя Скрипник — це не просто довгожителька. Це символ епохи та доказ того, що доброта і працелюбність дарують справжню силу, перед якою відступають навіть десятиліття. Це приклад тієї справжньої української сили, яка тримається на любові до землі та рідних людей. Низький уклін Вам за життєву мудрість і золоті руки! Нехай Господь дарує сили та мирне небо над Вашим обійстям.