Це я була шокована, коли в 2001-му таліби закладали динаміт і підривали древні статуї Будди в Баміанській долині і весь цивілізований світ тільки виражав занепокоєння. Це я плакала, коли в 2016-му росіяни зі своєї сраної авіації бомбили античний Алеппо, а всі поїхали в расєюшку на черговий футбольний чемпіонат і ні в кого нічого не тиснуло. Реготали над мужиками у кокошниках. Ми маємо справу з нелюдами, з абсолютним злом, яке нас 12,5 років руйнує, а ми стоїмо тільки тому, що є божевільні, які «не зʼїбалися від ТЦК» і продовжують нас боронити. Тільки завдяки ним ми живемо в своїй країні. Вчора поверталась в Одесу на інтерсіті. Прекрасні сусіди поруч і позаду, всі розмовляли українською або суржиком, всі чемні, навіть котик, якого дівчина везла спочатку в переносці, а потім після Вінниці він їхав на сидінні як людина. Але попереду їхала одеська мамашка з синочкою років 13 в донькою побільше. І всі вони втрьох гучно і нахабно на весь вагон розмовляли російською, верещали і пукали. Хотілося сказати: якщо ти в суспільному просторі - переходь на мову, хай погану, хай суржик, але переходь. Або не верещіть, курва, цією російською мовою. Подруга каже: Одеса, пляж, субота, тривога, летять шахеди і мамки з дітьми, замість того, щоб сховатися і сховати їх, знімають відео, як збивають шахеди. Невиліковні. Коли для нас культура буде не тільки в новинах про прильоти по музеях, соборах і кіностудії, коли буде соромно говорити «я мистецтвом не інтересуюсь», коли ми змінимося і займемося своїм внутрішнім вихованням відповідальності і розвитком, тоді будемо перемагати. Тільки так. Інакше ми такі, як орчатня. Впізнали? - «одіннарот», аж нудить. Дякую Збройним Силам України.