⚪️⚫️🐆13 — 22 липня 1944 року відбулася битва під Бродами, між 13-м корпусом 4-ї танкової армії німецького Вермахту, до складу якого входила 14-та гренадерська дивізія зброї СС «Галичина» (яка складалась з українських добровольців що мали на меті захистити Львів від московсько-більшовицьких окупантів) та московсько-радянськими військами 1-го Українського фронту (який теж був укомплектований переважно насильно мобілізованими українцями).Минуть десятиліття, і ми воскреснемо в народній пам'яті… Нас тут так багато лягло, а ще немало ляже кістьми, що цей шматок землі української і ці дні, затягнуті димом і нашими воплями, лишаться в віках, як українські ще одні Фермопіли…[...] Ніхто ніколи не скаже, не посміє сказати, що ми піднесли руки догори і здалися… Ні. Цього ніхто не посміє сказати. Бо це буде неправда. А хто не здався, той ще не є переможений. Неупокорений мертвий воскресає завжди🟡🔵 — 🇺🇦 «Огненне коло. Повість про трагедію під Бродами» (1953), Іван БагрянийДивізійники не могли бути «ізмєнніками родіни», бо «родіни» як такої не було. Вони ніколи не мали України, тому за неї пішли, сподіваючись, що їхня дивізія стане ядром майбутньої національної армії.Своїм символом бійці-дивізійники обрали золотого галицького лева з трьома коронами, як відданість рідному краю. Бойове ж хрещення вони прийняли у лютому 1944 року у складі так званої групи "Baiersdorf" проти совєцьких партизанів у Східній Польщі, після чого їх відрядили на малу батьківщину стримувати наступ більшовицької орди.Зустріч з совєтами відбулася у спекотному липні неподалік Бродів – 1 Український фронт Червоної армії під командуванням маршала Івана Конєва наступав на Львів, маючи намір до кінця літа вийти переможно на новий кордон із Польщею.Впродовж 13-20 липня совєцька потуга змогла оточити й розбити на підступах до Бродів 8 німецьких дивізій (майже 60 тисяч бійців!). Кільце навколо українських воїнів чимдуж стискали ворожі загони.На території від Бродів до Золочева не лишилося землі, яка не була б випалена більшовицькою артилерією. Командування Дивізії "Галичина" вирішило проривати оточення й відступати на Захід до Ужгорода.22 липня 1944 року поблизу села Княже українські добровольці штурмували залізничний насип і попри щільний кулеметний вогонь почали залишати так званий "Бродівський котел". Більшість із них була виснажена безперервними двотижневими боями; вирватися та вціліти вдалося майже 3000 дивізійників із 11000 (за підрахунками істориків), які у марші на Закарпаття продовжували відбивати атаки Червоної армії.Безпосередні учасники тих подій – український генерал Павло Шандрук і німецький майор Вольф Дітрих Гайке були певні, що вплинути на розвиток бою під Бродами своїми силами Дивізія "Галичина" не могла. По-перше, вона не мала відповідного досвіду ведення бою з у декілька разів більшим від себе військом, а по-друге, українці зробили все від них залежне, щоби не затримати наступ більшовицького війська на Львів, давши можливість землякам підготуватися до нової окупації чи залишити назавжди рідний край.Ворог не зміг заплямити подвиг мужніх українських вояків навіть по завершенню війни, адже скликаний у Нюрнберзі трибунал не тільки не засудив діяльність, але й не визнав галицьких дивізійників військовими злочинцями. Та попри це Чин Дивізії "Галичина" увійшов в нашу історію героїчною сторінкою!🫡Слава Воїнам України! Читай! Поширюй!Підписуйся на Багату Батьківщину💙💛