Знову 24 лютогоЗдавалося, що рік потому – рік повномасштабного вторгнення, великої людської звитяги, якоїсь "модернової" залученості суспільства – ми будемо зустрічати сповнені рішучості і войовничої жаги.Але потрібно пам'ятати – поки деякі чекали на можливість індивідуальної ініціації в світ війни – інші крутили пальцем біля скроні та зустрічали таку життєву парадигму зі "стороннім блиском очей".Авангард тоді зустрів цю подію, як було і заплановано за півроку до неї – "якщо щось почнеться, ми збираємося в визначеному місці". Ми готувалися, працювали і прийняли бій. Багато наших товаришів, в тому числі з основного складу організації, полягли героями. Про історії їх життя та героїчної ініціації описано в 2-му випуску «Вісника Авангарду», в який ми закарбували всю свою інтелектуальну ненависть, але вже без редактора, без товариша та інтелектуала, який в багатьом і дав Авангарду його інтелектуальну надбудову. Ми тікали від похмурої, не вартої на існування реальності у ліси та книги, подалі від світової потворності, брехні на кожному кроці, цінностей "нового суспільства", яке вже давно перевершило старі балачки про "споживання". Але час прийшов. Свобода чи безпека? Ми обираємо – Дике поле. Лише зброя у руці може дати нам душевний спокій, овіяний живою отаманщиною в кожному з нас.Ми стали на шлях героїчної ініціації, повернення міфів про Ролланда та Гавейна в живу дійсність, і обрану стежку зраджувати не збираємось. Та закликаємо всіх, хто дотепер стояв осторонь: світ темнішає — ставай до лав Авангарду.