"Від ракети це не схованка" - пише мені людина під фото нічного "кубла" у ванній. На ранок у мене страшенно болить спина від такого спання, тому настрій відповідний. А можна запитати, де у нас у Києві схованка від ракети? Ви не бачили фото паркінгів, пробитих наскрізь? Переходів метро? Навіть на глибоких станціях стеля обсипається і задимлення.Кожен із нас сам вирішує, де межа запобіжних заходів. Мені підвального "укриття" вистачило у лютому 22го року, зайшла і вийшла, уявивши пожежу у цьому місці після завалу. Але одночасно я знаю людину, яка у цьому підвалі пробула майже безвилазно півтора місяці. То що, будемо мірятися рівнем тривожності? Чи визнаємо, що всі ми різні.Люди тікають у села і там ловлять свою ракету чи шахед. Тікають за кордон, хтось приживається, хтось повертається іще більш травмований, ніж виїжджав, а для когось такий виїзд обернувся трагедією. Я особисто взагалі не коментую чужі рішення з цього питання, і вважаю це правильною стратегією. Хотілося б такого самого делікатного ставлення до моїх рішень. Враховуючи, що я одночасно повинна вирішувати і за себе, і за дітей. Багатьом і не снилося, що це таке.