​​СБС України знову уклепали по двох складах Вайдлберріз у Росії. І стрічка сповнена ниття і виття пересічних російських підприємців, які тепер розорені, яким капут і взагалі "за что нам такоє?!" За що? Я слів не маю. Цим покидькам ще й не бракує совісті таке питати?! П'ять років тому я був успішним підприємцем-ФОПом, я писав і видавав книжки, я регулярно виступав на телебаченні як блогер. Я мав плани, бажання. Нині я вже п'ятий рік в ЗСУ, я старший сержант і інструктор, мій колишній ФОП не те що лежить в руїні, його просто нема. Мені все доведеться починати з нуля. З повного. Мій батько під Запоріжжям двадцять років будував свою дачу. Висаджував дерева. Розводив виноград... Нині лінія боєзіткнення проходить у 700 м від того, що лишилося від батькової дачі. А що лишилося, я випадково дізнався зі зйомки безпілотником. Якщо коротко - руїни. А люди, які втратили домівки? А мешканці Бахмуту, Курахово, Вугледару, по яких прокотилася війна? Які лишилися ущент голі-босі і злиденні? А Київ по якому гатять балістикою? І все це зробила їхня смердюча країна... Влада яку обрали вони, в тому числі своєю пасивністю і бездіяльністю. Їхня країна несла горе - в Чечню, в Грузію, в Україну. Але вони того не помічали, їм було байдуже. І от тепер коли війна прийшла до них, вони ревуть і стогнуть. Вони вопрошають "А нас за що?!" Та за то. Бо під час війни рабів-кріпаків не жаліють. Що? Вони не кріпаки? Вони громадяни? Тобто вони несуть відповідальність за свою країну? Я - несу і саме тому виходив на майдани. Тому я в армії. А вони?