​​Обидва мої діди пройшли Другу Світову війну. Обидва служили в Червоній армії. Обидва у травні 1945 року раділи через закінчення війни, але... Один - прямував до фільтраційного табору НКВД, тому що був військовополоненим і в'язнем концтабору. Мусив проходити принизливі перевірки аби не загриміти до табору ГУЛАГу. Пощастило. Не потрапив. Але роками мусив жити з тавром - військовополонений. Ще й концтабір... Другий був авіамеханіком і після завершення війни не був демобілізований. Ані в 45-му, ані в 46-му, ані... Лише у 1950-му йому вдалося піти на дембель. Теж пощастило. Були люди, яким дембельнутися вдалося лише після смерті Сталіна. Жоден з моїх дідусів терпіти не міг згадувати ту війну. Зараз очевидно - чому. Вони не дожили до дня коли російські ракети упали на українські міста. Але я здогадуюся, що вони сказали б. Москва просторікує про перемогу над нацизмом - і водночас стріляє в мирних українців, звинувачуючи у нацизмі їх. У 1945 році завершилася страшна війна яка забрала десятки мільйонів життів. Але нацизм не був переможений. Нацизм відстворився у нащадків сталіністів. А ми мусимо їх зупинити. Вибору ми не маємо.