Моя донька повезла своїх учнів на три дні у Вінницю, у державний архів, щоб їх там ознайомили з архівними пошуками, складанням родоводів і генеалогією. Зараз мені хтось напише, що канєєєєєшно, не кожен вчитель так зможе. Звісно що не кожен, Марія Воротило у нас взагалі єдина і неповторна. Але Марія також зробила дещо, доступне практично кожному вчителю в Україні. Вона показала дітям ксерокопії реальної розстрільної справи свого пра-пра-діда. Дала почитати протоколи допитів, розповіла про долю всієї родини - тобто зробила так, щоб репресії 37го року для цих старшокласників отримали цілком конкретне обличчя і прізвище. У кожній школі можна виконати такий пошуковий проект. Можна принести справи родичів або справи жителів певного містечка чи села. Наприклад, у селі нашого дідуся свого часу розстріляли чоловіка, який написав листа Сталіну. У листі він поскаржився на порушення у колгоспі, на якісь несправедливості у розрахунках трудоднів. Підписав конверт своїм іменем і прізвищем і відправив поштою. Його забрали буквально за пару днів, так і загинув. Для чого це все? Тому що шкільні підручники з історії ХХ століття жахливі. По одному реченню на неп і продрозверстку, дуже побіжно про репресії. Все нашвидкоруч, нічого не чіпляє. Діти після того виростають і розказують нам про "вкусноє мароженоє", бо про морозиво їм у коротких відео донесли у соцмережах, а про розстріли за прізвище чи класове походження - ні. Я особисто вважаю, що це свідома диверсія, комусь дуже потрібно, щоб наші діти виростали безпам'ятними. Цьому можуть протидіяти лише свідомі батьки і вчителі.