Володимир Микита
«За щастя онука», 1972

.

Картина передає відчуття безмежного Всесвіту, у якому кожна пара або група танцівників схожа на окрему галактику. Вони рухаються незалежно одна від одної, але водночас неначе створюють між собою короткі, незвичайні зв'язки. Художник підкреслює ці поєднання за допомогою кольорів: червоні жіночі хустки та сині спідниці одразу привертають увагу й об'єднують композицію.
Чоловічий одяг майже однаковий за кольором і відрізняється лише незначними відтінками, тому основний акцент зосереджений саме на жіночих образах.

Картина «За щастя онука» нагадує давні язичницькі обряди. У минулому люди вірили, що за допомогою особливих ритуалів можна вплинути на майбутнє, принести щастя, добробут і захист своїй родині.

Володимир Микита створював свої роботи з вірою в те, що культурна спадщина Закарпаття може залишатися важливою навіть у звичайному повсякденному житті. У своїх картинах він показував ідеальний світ, де минуле сприймається як джерело мудрості та краси, а сучасність наповнена духовними цінностями. Такі образи були близькими як звичайним людям, так і представникам влади — спочатку за радянських часів, а згодом і в незалежній Україні.