Буквально в першу годину в Україні мені зустрівся львівянин, який вирішив перевірити мій спротив дебілизму: за його версією Україні треба перестати давати зброю і тоді наша влада домовиться про мир з путіним. Що краще жити в окупації, ніж у війні, і що Україна спеціально завищує наші втрати серед військових та цивільних (є фейкові могили і нема вбивств Бучі і т.п.), щоб у партнерів отримувати допомогу. Що ми теж бомбимо російські міста та вбиваємо цивільних (тисячі!). Що наші вороги це Америка та Європа, а з Китаєм та Росією ми маємо дружити і віддати, що вони там хочуть.Я 20 хвилин його спокійно слухала і намагалася поділитися своїм досвідом з Маріуполя, історіями з окупації та моїх знайомих українських військових. Спростувати російську пропаганду, яку він транслює.Але він так мене дістав, що я зробила дуже погану річ: вдала, що маю сили відмінського роду і зроблю йому причину. Побачила, що він людина віруюча і з міфічним уявленням про світ. І прокляла. На нього це справило враження, втік швидко і хрестився.Не думаю, що це була хороша реакція, бо я не вірю в це, але у його випадку я його задавила ментально. Він мене дуже сильно вибісив: своїм корінним україномовним львівянством, трьома квартирами та гівном у голові. Я розумію, що це дурень і точно не представляє прекрасне місто Львів. Але ж я теж не залізна людина. Тому він пішов з прокляттям, а я з поганим настроєм, який скоро виправила чудова кава та зустрічі.