На фоні чергового раунду переговорів між представниками України і США щодо модальностей політичного врегулювання війни Україна-РФ варто нагадати, що переговори організовані адміністрацією Трампа 2.0. таким чином, що вони апріорі не можуть бути джерелом стійкого врегулювання, умови котрого будуть сприйматися суспільством України як легітимні та прийнятні. Переговори не поєднуються паралельними діями США щодо стимулювання РФ для зміни своїх політичних вимог у бік їх зменшення і виникнення поля для компромісу. Відбуваються де факто лише прямі чи опосередковані спроби США вичавити ще більше поступок із боку України, які при цьому все одно не відповідають мінімальним вимогам РФ - оскільки легше тиснути державу із залежністю від тебе, ніж намагатися розробити і реалізувати політику системного тиску на державу із ядерним потенціалом і відповідними засобами доставки. Участь України в переговірному процесі і далі перш за все пояснюється необхідністю попередити звинувачення в неконструктивному підході і негативними наслідками від цього (передача розвідувальних даних, продаж критичних боєприпасів до ПРО/ППО). Окрім того, ми враховуємо бажання наших партнерів в Європі щодо необхідності одночасно залучати допомогу від США і при цьому не сваритися публічно із США, спільно модифікуючи можливі неприйнятні пропозиції по врегулюванню із перекладанням відповідальності на РФ за брак прогресу в врегулюванні. Такий акт балансування Європи пояснюється і далі критичною залежністю від США в сфері безпеки. Власне декілька разів в 2025 році Україні і Європі вдалося провернути відповідну схему, коли початкові неприйняті пропозиції вдалося модифікувати в бік їх помʼякшення і більшої прийнятності. Скільки ми зможемо ще так працювати невідомо, бо поки що адміністрація Трампа не ставить питання руба і залишає простір для акту балансування. Але ключовим залишається те, що брак будь-якого конструктиву із боку РФ із зменшенням вимог не перетворюється на будь-які спроби США щодо системного тиску на РФ із метою зміни російських калькуляцій до їх зменшення.Таким чином переговорний процес і війна існують паралельно, де переговорний трек не особливо впливає конструктивно на війну. При цьому для України інтерес, щоб переговори відбувалися так, щоб це не перетворилося на подальше ослаблення позиції України через обмеження із боку США на передачу розвідувальних даних чи продаж по схемі PURL критичних боєприпасів. Але при цьому немає мови про те, щоб реакцією США на брак прогресу в переговорах було б кратне посилення позиції України та ослаблення позиції РФ - бо так адміністрація Трамп 2.0 організувала процес. Це пояснює чому звичайно варто тримати руку на пульсі, але при цьому особливо очікувати прийнятного результату лише від дипломатичного треку не варто. Стратегія та як вона організована зараз адміністрацією Трамп 2.0. (і дипломатія як її частина) просто не може народити поле для компромісу прийнятне для обох гравців чи змінити калькуляції Кремля в бік зменшення. Як наслідок приводів для оптимізму щодо дипломатичного треку не густо. А саме бойові дії, точніше здатність кожної сторони далі підтримати обрану воєнну стратегію тут і зараз та на перспективу, буде визначати параметри врегулювання.