Shaya Ціла стратегія розриву. Я раптом збагнув: у мені вже нічого для тебе нема. Ані іскри бажання, ані тіні почуття. Я вигадував способи, виривав контексти з слів, прораховував деталі втечі — цілу стратегію прощання. А чи було нам справді добре разом? Чи була ти воістину красива, світла до сліпоти, уповні єдина, мені? І чи гідні ми з тобою сотень пробачень, тисяч шансів і неточних ком? І тонни у наших вагонах часу ми назвемо щастям? А це була любов? Не марево, не сон? Наші стосунки — смітник. Сміття почуттів. Дивне значення любові. Звинувачення, суди мовчання: у байдужості, в зраді, в небажанні один одним напитись. В неможливості ніжності і продовженні в дітях. Ми перебирали темні уламки минулого і зшивали їх у метастази докорів. Створили мільйони делікатних способів завдати болю, і з них усіх ми обрали найбільш жорстокий і холодний — байдужість. Ми цинічно вдавали, що нас нема. Що нас ніколи не було. Що можна просто викинути одне одного — і знайти нових. Але я… Я відчув біль від того, що мені не боляче. Я заглянув у глибину себе й знайшов там цілу крижану пустелю — безкрайню рівнину байдужості. До тебе. Найпрекраснішої. Найціннішої. І моє тіло пройняв жах. Я зрозумів: я ніколи не зможу розлучитися з тобою, бо так не розлучаються. Але й жити з тобою я більше ніколи не зможу.text: α exclusively for @archives