😈 Bring Me The Horizon • Deathbeds Gnostic Romance. Зловживи мною. Поведи мене за собою на повідку і розкажи по колу ті самі сотні слів, як ехо переповненого залу, тільки іншими буквами. Я вже їх не розрізняю. Але найкраще я знаю тебе. В тумані, пітьмі, в сонній напівпʼяній голові — я зчитую в тобі оммаж на маскулінних, хто приглушив і придушив нарешті конкурента. І ти кажеш, що тільки насилля переможе людську вбогу жагу свободи. Стиснуте горло, брак кисню, і я не бачу більше цілей, мрій, я не в силах говорити — голос ехом зривається в прірву. І я не помічаю більше своїх друзів, які на вулиці сотні разів проходять повз мого плеча. Тьма. Навколо — нікого. І та, яку я щодень бачу в кривому дзеркалі ілюзій — чужа мені, ховається і бродить вулицями — лабіринтами, кроками — по колу, патологічно шукаючи банально-звичне: комфорт, гроші, коми, знову коми, більше ком і неіснуючих гачків, нових епітетів, абзаців і сторінок з слів «а може», і якнайбільше найменших причин-цеглин, щоб втримати вежу ілюзій. Хто мій бог? Мій бог повісив на стіну свою ікону у рамку моїх страхів. Мій бог вночі здирав з себе мішки проблем і вішав їх на мене. Мій бог — відлюдник, потонув сягнувши дна в болоті нікчемності і попав у рай гордині. Я настільки приречена чути свого бога, що лишаюсь непочутою. Мій бог сміється з мене і бере як здобич моє безсиле тіло. Мій бог — дальтонік, мій бог не бачить моєї краси, складності, крихкості і простоти. Мій бог не скаже про мене нічого. Мій бог не знає мене. Мій бог не шукає сенси, він тисячократно розбиває їх на куски. Мій бог водив мене світами ізольованих ілюзій і кілометрових міражів придуманої влади. І тисячі боргів перед моїм богом за свої пориви, мрії і мотиви. «То як тепер мені віддати все, мій деспотичний і осатанілий боже? А чи не твій це горить обіцяний рай за спиною твоєю, мій боже? Чи це твоє пекло, і ти від нього, озираючись, біжиш зляканим звіром? І, як Понтій Пилат, спопелівши вогнем гнозису, згориш».text: μ exclusively for @archives