RuninЗустріти тебе в Кишиневі, Джес. Повірити в теорії змови. Закохатися у фатальність. Неминучість нашої приреченості одне на одного. Зайти в усі твої бутіки. У дивні світи твоїх улюблених тканин, паперових лекал, масонських символів, блокнотів Moleskine, ниток Аріадни. Дослідити відчай, Джес. Твої «Ні», «Не знаю», «Не сьогодні», «Мабуть», «Десь і колись». Усі твої незграбності, безглуздя, оргазми й відмови. Хто знає, скільки їх ще — і для кого? Кожен Ангел прекрасний. Але все, що можна описати словами — лише безумство, Джес, лише міраж, що у сузір’ї чисел скаже своє останнє слово. І як тебе забути, якщо всі степи Волощини, Молдови, й Трансильванії — до смерті — твої? І ніколи не стануть моїми. Якщо тут, у кожній румунській назві, в запаху трав, у вічному забутті Східної Європи, у кожній самотній тиші, прихований твій голос, розсипані монети і розлиті хвилини, і каштани твого каштанового волосся, і миті твого сміху, і моя неминучість, Джес. Неминучість болю. Закони всесвіту неможливо описати. Космос наповнений мовчанням. Як і твої скетчі, твої замальовки, твої ескізи суконь, які ти ніколи не пошиєш — але й не залишиш іншим — навіки зберігаючи їхні молдавські мотиви. І міражі моєї осінньої туги. І наповненість змістом у твоїх колекціях — прикрас, одягу, стилів, відео й метаморфоз — наша спільна осінь. Неминучість болю. Неминучість нашої приреченості. Коли ні я, ні ти ще не готові. Але не нам вирішувати, де й коли — у цих самотніх світах. І чому — саме ми? Все вже вирішено за нас — якимись фанами твого дитячого самозабуття. Обійти всі перепони й заборони. Пережити дивну ностальгію цієї осені. І мою тугу. І твоє мовчання. Зустріти тебе в Кишиневі, Джес.text: α ексклюзивно для @archives