День вдячності волонтерам . Свято, яке з кожним роком стає все сумнішим.

Сьогодні всі вітають. А мені хочеться сказати правду. Без прикрас. Наше життя — це дзвінки 24/7. Кожен день — це не «допомога», це виживання в режимі нон-стоп:знайтизібратикупитивибитипривезтивідремонтувативиїхати туди, куди інші навіть не подивляться. Без вихідних. Без нормального сну. Без гарантій, що доїдеш. Ми дітей можемо не бачити днями. Просто тому що немає коли жити «нормальним» життям. А заспокійливі — це вже не про «інколи». Це вже наші друзі. Це тонни палива, які згорають у дорозі. Це ночі за кермом. Це обстріли. Це постійний страх — не за себе, а за те, щоб довезти. Ви бачите результат — коробку, передачу, фото. А ми бачимо інше:як закриваємо це власними ресурсами,як влізаємо в борги,як виснажуємось до межі. І найгірше —коли зверху ще й бруд від тих,хто не зробив нічого. Чому волонтерів стає менше? Бо люди вигорають. Не від роботи. Від байдужості. Від тиші в зборах. Від недовіри. Від відчуття, що ти сам проти всього. Колеги. Справжні. Ті, хто не здався. Ви — не «допомога». Ви — ті, на кому ще тримається фронт. А всім іншим скажу просто:хочете привітати — не пишіть «дякую». Не лайкайте. Зробіть дію. Купіть пачку-дві Мівіни. Задонатьте 20–50 грн. Передайте щось хлопцям. Бо слова — нічого не варті,коли фронт потребує реальної допомоги.🇺🇦 Монобанк: 4874100027195166🇺🇦 Банка для Збору: https://send.monobank.ua/jar/89bT33VwFB🇺🇦 PayPal: [email protected]Звіти за минулі збори 👉

На Нашому Каналі.