Те що нас не убиває — робить нас ̶с̶и̶л̶ь̶н̶і̶ш̶и̶м̶и̶ покаліченими, загубленими у своїх травмах шукачами хоча б якогось променю світла яке освітить шлях виходу з цього неминучого замкнутого кола пекла. Раніше я думала що біль мене «закалятиме» і, в результаті, завдяки болючому досвіду та травмам я стану термінатором якого вже не буде брати жоден негатив, термінатором який пройде «всі пункти становлення сильної особистості» і наступить хеппі-енд де я зможу щасливо жити і ця чорна полоса закінчиться назавжди, але ніхто не попереджав, що травми, навпаки, накопичуватимуться як монетки в копілку, яка, в кінці-кінців, просто розіб’ється, наповнившись болем який в дорослому житті ти навіть не встигаєш пропрацювати, вирішити одну проблему — як з’являється друга, а ти ще не відійшов від попередньої, і життя просто дає безкінечні ляпаси, і ти більше не можеш пояснити що в тебе болить, бо болить все.І все важче і важче стає жити і відчувати щастя, величезна хмара пітьми затуманює мозок і затискає у грудях те що тобі довелося просто проковтнути і через силу йти далі, інакше ти пропадеш, а час летить з шаленою швидкістю, і тобі немає коли лікуватися, загоювати свої рани, ти згадуєш безтурботне дитинство та життя без цих травм як якийсь сон, ти вже не віриш що це взагалі було, що ти взагалі здатен бути таким щасливим як тоді, травми стають частиною твоєї особистості і ти втрачаєш свою посмішку та іскри в очах. Так, тепер ти пережив достатньо. Достатньо щоб більше ніколи не бути таким як раніше. Тепер ти справді термінатор — роботизовано виконуєш свої задачі щоб підтримувати свою життєздатність та продовжувати свій шлях, хочеш ти цього чи ні, бо якщо зупинишся — значить все було дарма, і це все що рухає тобою далі. Тепер ти став сильнішим, але полоса перепон не закінчується, ніколи. Ти проковтнув біль і став безчуттєвим, бо виплакав всі свої сльози. Звичайне життя більше не для тебе. Далі чекають нові випробовування.