Життя більше не буде таким як раніше, ми з тобою це знаємоЯ вже змирилася з тим що я не створена для того щоб жити «нормально». Я не можу спокійно жити коли мої доузі вмирають. Ти казав мені їхати і підкорювати світ, але мій світ завжди був тут. Як би вільно і спокійно я не могла жити поїхавши і забувши все — ти ж знаєш, я ніколи не забуду. І будучи в Берліні, на зйомках та шоу — життя здавалося повним сюром. Отакий сюр. Сьогодні я співпрацюю зі світовими артистами, п’ю просеко на зйомці на даху пентхаусу, гуляю біля Бранденбурзьких воріт, а завтра їду в країну де мені буде важко, страшно, та, моментами, безнадійно і безвихідно, але їду бо всередині щось горить. І не дає спокійно жити. І де б я не була, кожного дня мої думки були тільки про те що я не можу жити «нормально». Сісти в безпечне місце і почати все заново, бути вільним в оточенні таких же людей з усього світу які розуміють та цінують тебе та твою творчість, які ведуть тебе до «нормального» життя, відчувати спокій, відчувати світ по-іншому, але я ж ти знаєш, я не можу…всередині горить. І болить. І моя місія це не тільки бути там. Донатити з-за кордону це не достатньо. Відкривати банки і робити збори це не достатньо. Бути в тилу мені не достатньо. Хоч ти і хотів тримати мене від цього подалі і, як сказано, це те для чого ви всі віддаєте своє життя — щоб уберегти нас. Щоб ми не бачили того що бачите ви. Щоб ми могли спокійно жити. Але це сюр. Ніяких спокійно жити не вийде. І війна дійде до кожного, рано чи піздно. Я бачу як все більше і більше моїй друзів, найкращих та найсвітліших людей забирають в пекло. Я бачу як вони йдуть туди самі, з гордо піднятою головою. У 18 років. Займають найвищі посади. Прикиньте, хлопчики які щойно школу закінчили стають сержантами та командирами взводів. Де чоловіки? І, найголовніше, де Азов? Молодь гине стаючи героями доки люди сука займаються хуйньою. Ну не роздупляються вони від сторісів та постів. Цього мало. Чому ми, молоді та талановиті, амбіційні, віддаємо весь свій потенціал на те щоб просто уберегти інших, доки іншим похуй. Ви знаєте, вже похуй на тих кому похуй. Похуй на все. Для кого все це? В першу чергу для себе. Я хочу стати сильнішою. Я хочу пишатися своєю добротою, а не задавлювати її всередині щоб рухатися в цьому сраному лицемірному світі. Є мільйон доріг, я знаю. Але всі шляхи ведуть сюди. Я буду старатися об’єднати все і вижати весь можливий ресурс, я буду виїжджати щоб розйобувати там, для своєї мрії, яку я пообіццяла тобі втілити, але кожного разу буду повертатися. Бо тут горить моя інша мрія. І вона не дає мені спокійно спати. Я більше не хочу бути в безпеці. Не існує цієї безпеки. Вибач, але уберегти всіх не вийде. І я ніколи не знала цього спокою про який всі говорять. Ніколи не могла мовчати. Нова сторінка життя яка повертає мене туди де я щось не завершила. І мені треба це добити. Я доб’ю, обіццяю⚔️