Досліджую дорослість. От звідки вона починається? Що є той рубікон, після якого ти чітко усвідомлюєш, «ну все, я тепер дорослий чоловік»? Мабуть, ключовою є Відповідальність. Її має бути багато і майже в усьому. Особливо за власну цінність. Це коли ми не віддаємо право зовнішньому світу визначати свою цінність.Такий собі перехід Від «Я чекаю, поки підтвердять»До «Я сам визначаю, хто я»І тут є тонка грань — синдром самозванця часто не є синдромом 🙂 Якісь речі дійсно дійсно потребують зовнішнього підтвердження, а його може й не бути. Як розібратися, і не «відлетіти» у силі новомодних «не слухай нікого, повір у себе і світ підлаштується»? Бачу тут дві різні речі: Самоцінність і СамооцінкаСамооцінка. Відповідає на питання: Наскільки я хороший у чомусь?І так, тут потрібні факти:результатидосвідперемогиТут абсолютно нормально сказати: Є люди багатші за менеЄ люди спортивніші за менеІ це не проблема, це реальністьА є Самоцінність — відповідь на питання «Чи маю я цінність як людина незалежно від результату?»І тут цікава штука. Уявімо два сценарії:Сценарій АТвій проект взлетівЄ мільйон підписниківЄ грошіСценарій БПроваливсяНе вийшлоНе склалосяПитання: Чи у сценарії Б ти автоматично стаєш менш гідною (цінною) людиною?Як це розвивати? Бачу три речі: 1. Відділяти результат від особистостіВід:Проєкт провалився → я невдахаДо:Проєкт провалився → проєкт провалився2. Помічати свою цінність поза досягненнямиНаприклад, Чому твої друзі дружать із тобою?Через виручку компанії?Через підписників?Чи тому, що ти:розумнийглибокийцікавий3. Поставити собі дуже незручне питання(Я люблю і нелюблю такі водночас)Уявляю:Я більше не успішний стратегНе спікер та автор ForbesНе …Що залишиться такого в мені, що робить мене гідним любові та поваги?Відповідь на це питання і буде фундаментом самоцінності