Інколи думаю про те, що потрібно більше ділитися особистим. Всі про це кажуть, хочуть бачити за книжками щось ще. Спостерігаю, як книжкові блогери переходять на мікс з лайфстайлом. Теж хочу.Але що робити, коли весь мій лайф — це книги, книжкові події, кіт, косметика і вишивання? Я навіть не про всі книги розповідаю, які читаю, бо там стільки нонфіка, який нікому не цікавий.Якщо писати щось поза книгами, то це буде суцільне ниття. Бо з 22го року моє життя — це нескінченний стрес дружини військового. Кінець відпустки, яка була в грудні, остаточно мене добила. Лікар змушений був призначити мені прийом транквілізаторів на 20 днів, а після них мене перевели на антидепресанти. Зараз приймаю їх.Я вже приймала АД колись, ще у ковідні часи, коли працювала з психотерапевтом над депресією. Наче вилікували. Але прикро, що зараз я більше не справляюсь сама. Три роки трималась, кожен ранок прокидалась зі словами "Важить сила, а не слабкість. Важить шлях, а не прибуття". Але більше не працює...Та знаєте, я так виспалась на пігулках за січень, як не спала ніколи з лютого 22го. За весь цей час виспалась 😅Тому дуже раджу всім звертатися за допомогою до спеціалістів. Ніяка "шопотерапія" не допоможе так, як правильно підібрані ліки. І мені самій потрібно було значно раніше звернутися з проблемою тривожності, а не чекати, поки нерви почнуть руйнувати мій організм.А ще я зрозуміла, що у мене з життя випало декілька місяців осені. Та і літнім контентом я не всім поділилась: наприклад, рілси з одеських фестів. Обов'язково треба це все викласти, щоб точно пам'яти.Ось такий якийсь дивний вийшов допис посеред ночі, коли від темряви і холоду виєш навіть не подумки. Дуже чекаю весну 🌸🐸 Хроніки Амбер