Захід намагатиметься зламати нинішню логіку технологічного протистояння з Китаєм. Бо від цього залежить, хто домінуватиме в світі за 20-50 років. Китай не можна переграти, просто збільшивши інвестиції в уже наявні технології. Бо Китай вже має структурну перевагу у системності: масштаб державного фінансування, вертикально інтегровані ланцюги постачання, контроль над базовими матеріалами, масове виробництво, централізоване стратегічне планування.Китай уже навчився швидко масштабувати чужі розробки, знижувати собівартість, демпінгувати ринки й нав’язувати власні стандарти. Це стосується не лише «зеленої» енергетики, батарей чи сонячних панелей, а й ширшого класу технологій подвійного призначення - критичних для ВПК, ШІ, зв’язку та розвідки.Відповідно, Заходу необхідно знецінити ці переваги шляхом нового технологічного стрибку та переходу до нового технологічного етапу. І це задача економік G7, яка все активніше обговорюється, поки переважно закрито.По-перше, мобілізація всіх технологічних можливостей альянсу США-Японії-Південної Кореї та Європи. По-друге, масове фінансування високоризикових експериментів, більшість з яких провалиться, але кілька вистрілять і змінять усе. Саме так і зʼявлялися всі технологічні прориви. Інвестиції в мрію та божевілля - це головна особливість західних демократій. Мова про зв’язок після 5G, нову енергетику, медицину на базі ШІ та просунуте виробництво, фотонні обчислення, нейроморфні процесори (архітектура, схожа на мозок) та інші речі. Кожен з таких проривів призведе до зниження ролі масового дешевого виробництва - ключової переваги Китаю. Жодна західна держава не перекриває Китай за масштабом ринку, кадрів і промисловості. Але об’єднання США, ЄС, Японії, Південної Кореї та інших технологічних демократій створює критичну масу, здатну задавати глобальні стандарти, формувати альтернативні технологічні екосистеми, ускладнювати швидке копіювання Китаєм.І зараз або в Заходу вийде зламати логіку технологічної конкуренції, або Китай завершить перехід до архітектора глобальних стандартів.