Як бухалося на БЗВП 🍻🥃🥂або Падіння Генерала. Частина 3.Наш взводний, Командир Сонечко, надто добра і терпляча людина. Він пройшов АТО, і не тільки не втратив людського, а, здається, навпаки став ще більш людяним. На своїй машині він возив нас у місто закупитися, гроші за бензин не брав, за передачу посилок теж. До всіх ставився з повагою, ніколи не підіймав голос, і, чомусь мені так здається, дуже багато мріяв, бо очі та посмішка у нього були ну дуже замріяні. Трікстер користався його добротою. Після першого тижня БЗВП, на локації, куди ми бігали під час нічних алярмів, почався невпинний щовечірній алкомарафон. Кожного дня після занять і вечері Трікстер збирався зі своєю паствою, відкривалися консерви, смажилося сало і лилася горілка. Спочатку нічого страшного не відбувалося, однак з кожним днем кількість горілки збільшувалася, крики та воплі ставали гучніше, а паства все більше виходила до космосу. Кілька разів я ходив з ними поїсти та випити трішки за компанію, однак потім перестав, тому що там не було діалогу. Трікстер втручався в кожну бесіду, змінював тему розмови і забирав всю увагу на себе, дешево провокуючи співбесідників. Сидять двоє, спілкуються тихенько про щось своє, випивають, і раптом з’являється Трікстер — і починається. «Ти блядь, хуй блядь, шо ти там пиздиш? А ти шо, в очко давно не їбався?» - і звичайно, що майбутні воїни з усіх селищ країни одразу велися на ці дитячі витребеньки і давали йому те, що він хотів – реакцію та увагу. Він ніби руйнував нашу потребу в людському спілкуванні, в людській близькості. Посідуньки почали перетворюватися на дикий балаган, а гомін стояв на весь ліс. Командир Сонечко почав робити йому все більше зауважень. Він казав Трікстеру, щоб той контролював своїх почарківців. А той завжди знімав з себе відповідальність, що він до їхнього п’янства ні до чого, вони дорослі і самі роблять свій вибір — хоча всі у взводі знали, що саме Трікстер був ініціатором всіх вечірніх алкогольних узливань. Трікстер підключав всю свою харизму та ораторство, щоб не втратити Командира Сонечка остаточно. Однак він завжди буйволом йшов до кінця, поки Сонечко вже не слав його прямим текстом. Тоді Трікстер корчив з себе ображену дитину, яку відправили стояти в куток. Врешті решт, Сонечко перестав брати його в місто та до магазину, а мені сказав ніколи не купляти Трікстеру алкоголь. В магазині продавчині були задіяні в тому, щоб полегшити майбутнім воїнам буття. Був навіть спеціальний пароль, за яким вони продавали алкоголь — ЧОРНИЙ ПАКЕТ. - Скільки в чорний?- Два літри.І вони клали в чорний непрозорий пакет горілку або коньяк. Якось у місто виїхати не вийшло. Стосунки з Сонечком у Трікстера тоді ще не були порушені. Сонечко видав мені свої цивільні шорти, шльопки та футболку, Трікстер десь теж нарив собі цивільний одяг, і ми пішли через ліс на трасу ловити попутку в місто, щоб закупитися, обходячи патрулі та орієнтуючись по сонцю (ні). В місті я встиг постригтися, з’їсти шаурму, а Трікстер – влити в себе пару банок REVO і подружитися з таксистом «Дядьвовой», який і став головним постачальником алкоголю та ніштяків в Трікстерську церкву. Так була прокладена так звана «козяча тропа». Дядьвові скидався список покупок, він приїжджав на встановлене місце, а Трікстер ганяв туди через ліс своїх апостолів забрати накуплене і розрахуватися, щоб потім частина компанії або приповзала, або приносила саму себе в намет. І налякати їх могла тільки новина про те, що приїхала якась перевірка, або що лісом ходють ВСПшники. Тоді Церква оперативно переховувала сліди свого перебування в лісі, залишки алкоголю ховалися до наступного разу, тіла швидко милися в душі, зуби драїлися зубною пастою, тих, хто не міг стояти, ховали подалі від очей, жуйки та цукерки жувалися, і частина взводу раптово і зразково опинялася в ліжках ще до відбою.