Андрій Длігач. Економіка. Стратегія. Майбутнє | 2026: це не рік угод в світі транзакційних політик. Це рік випробуванн...

2026: це не рік угод в світі транзакційних політик. Це рік випробування витривалості систем. Валерій Пекар написав пост про стратегії глобальних гравців. Я спробував трохи інакше прокоментувати події. Війну часто описують як зіткнення стратегій. Але в реальності 2026-й буде не стільки про виверені стратегічні плани, скільки про витривалість.Росія в 2026 році буде не стільки прагнути перемоги, скільки орієнтуватися на непрограш. Її ставка: виснаження України ударами по критичній інфраструктурі, розхитування підтримки Європи через виборчі цикли та втому, і нав’язування Заходу думки, що замороження конфлікту це найкращий сценарій.Україні важливо не грати в симетричну відповідь. Наприклад, вбивати більше, ніж мобілізують. 50,000 вибитих при мобілізації в 35,000 щомісяця тільки виглядає як ефективна тактика примушення до зупинки війни, бо демографічна асиметрія працює проти нас (мобілізаційний потенціал рф – більше 25 млн, України — 4,5 млн). Наш реальний шлях: змінити структуру війни; зробити війну дорожчою для росії (логістика, ВПК, ППО, авіація, енергетика); бити по джерелах доходів у зв’язці з санкційною дисципліною партнерів. Підвищувати рівень технологізації війська і управлінської переваги. Утримувати стійкість власної економіки, державного управління і суспільну єдність. Про це я писав окрему серію статей. США (нам доведеться розділяти США як країну, неоднорідну адміністрацію/команду Трампа і самого Трампа) прагнуть не стільки «миру», скільки керованості глобальних і локальних ризиків. А ризиком — з їхньої точки зору — є не так програш України, як сценарій неконтрольованої руйнації росії внаслідок військової і економічної поразки. В такому випадку — за їхнім сценарним аналізом, наскільки нам відомо, росія остаточно стає ресурсним придатком Китаю. Тому політика США у підтримці балансу. (Відмічу, що тут і має бути стратегічна субʼєктна позиція України на зменшення ризиків Заходу).Європа вже не може «перечекати». Бо очевидно стало і європейським лідерам у 2025 році, що війна росії вже активно йде в Європі — політична, економічна, кібернетична, дипломатична, соціально-психологічна і навіть гаряча (дрони з танкерів, ракети і БПЛА в Польщі). Наше завдання — прискорити трансформацію позиції Європи конкретикою: спільні виробничі програми, безпекові гарантії, координація ППО та далекобійних спроможностей, формування європейської армії на базі української, нові безпекові союзи. Ще один момент: Європа не може «пересидіти» Трампа. Трамп — це руйнівник, якого використовують для вивільнення простору і для подальшого приходу кіберократів. Відповідно, повернення до часів «парасольки безпеки» не буде. Китай не займає суто очікувальну позицію — він управляє фрагментацією світу. Це важливий етап в логіці китаєцентричного світу. І тим важливіше для України тримати власну суб’єктність: ми не територія компромісу чи узгодження інтересів «сильних», ми — ключовий фронтир майбутньої європейської безпеки і ядро формування нової світової архітектури безпеки.Також варто додати і нових, поки регіональних, але з претензією на глобальність гравців — СА, Туреччина, Індія. Їхня роль стає помінтнішою. Про сценарії - в наступних постах. Отже, 2026-й — це рік випробування витривалості. Зима ще попереду.