Ви не повірите, але я дочитала "Небо зі сталі". Не минуло й п'яти років. І навіть майже все зрозуміла :) Згодом дочитаю і решту книжок — кажуть, вони цікавіші. Поки що перша залишається улюбленою.А, забула сказати: добрі люди ще поголосували тут , і тепер там наступними йдуть 3 книжки з однаковим відсотком: Моссад, "Прощавай, зброє" і Пруст. Відгадайте, хто в мене вже на тумбочці.Замість рецензії — несподівана цитата. Прикладаю її як мінімум до трьох війн і конфліктів і в жодному випадку не погоджуюся.— Мої батьки тут народилися.— Ти здивуєшся, золотце, але більшість молодих сагрендеїв — також. Уже двадцять років Літеранська височина належить їм. (...) Їм немає куди йти, дитино. Вам не потрібно було повертатися.Кей'ла звелася на лікті.— Це наша земля.— Справді? Ти говориш так, ніби право власності на землю належить людям від народження. Ніби воно — гранітний фундамент, на якому збудований їхній світ. Не будь нерозумною. Скільки тобі років? Десять? Земля — це добро, таке саме, як золото, коні чи коштовності. Її можна здобути чи втратити. (...) Дехто вже називає [землю, яку прийшли відвойовувати фургонники] своїм домом. А ви? Звідки ви прибули, перш ніж ваші фургони почали орати височину своїми колесами? Яких людей та племена ви звідси вигнали? Ви хоча б пам'ятаєте їхні назви? І чим же ви відрізняєтеся від них?