У дитинстві я була суперсором’язливою.

Підійти до незнайомої людини, щось спитати чи попросити це був не просто вихід із зони комфорту, а справжня катастрофа.

Але десь із підліткового віку мама почала давати мені «спецзавдання»: підійти на вокзалі й дізнатися, чому затримується поїзд, або уточнити розклад у віконці довідок.

Я спочатку злилась на маму, чого це раптом вона не може зробити це сама ..

І головним випробовуванням для мене стало те, що я мала спочатку сама в голові сформувати чітке речення, а потім піти й сказати.

Тоді це здавалося катуванням. А зараз... ця комунікація стала для мене настільки природною, що я щиро дивуюся, коли дорослим людям важко щось запитати чи заговорити з незнайомцями.

Вчора свекруха попросила допомогти продати мед з пасіки.

Що роблю я?

Спокійно викладаю оголошення у чат нашого будинку, де половину людей навіть в обличчя не знаю.

Я сформувала чітку пропозицію, зробила живі фото, розписала склад і запропонувала місце зустрічі на парковці під домом ..

Підсумок: мінус два відра меду за кілька годин.

Продажі та контент вони про вмінняпростойзрозумілоговоритизлюдьми.

Коли ти не боїшся проявлятися, чітко формулюєш думку й говориш щиро, люди це відчувають і з радістю йдуть на контакт