Чесність, яка не всім сподобається

У соцмережах я перейшла на українську ще на початку повномасштабного. Але чи думаю я нею 24/7? Ні. Останній місяць бачу тенденцію: люди відкочуються назад. Я в більшості слідкую за експертами і спостерігаю, як відбувається мовний відкат напряму.. Ті хто перейшли на українську під час повномасштабного, потроху повертаються до тієї мови, якою вони думають та говорять в побуті. Я зараз не буду вдавати з себе училку чи говорити як треба а як не треба, це взагалі не моя історія . Я озвучу вам власну думку..і все.. У мене вдома цікава ситуація: мій чоловік україномовний з народження. Навіть проживши 25 років в Дніпрі, він не змінив мову. А я, живучи з ним поруч, на 100% не перейшла на українську в побуті Я не хочу нікого судити й не чекаю, що всі мене зрозуміють. Мова для мене це вибір, а не насильство над собою. Для себе я прийняла чітку позицію в соцмережах, у бізнес проєктах, в спілкуванні в сфері обслуговування, поза межами мого власного простору говорити українською . Це мій свідомий вибір, і власне БАЖАННЯ. Я обираю українську для блогу, бо мені так важливо. Але я також обираю бути чесною: перехід це шлях, а не кнопка вкл/викл. І цей шлях у кожного свій, зі своїм темпом і своїми зупинками.

А от якщо переходити на українську через силу, дискомфорт або щоб комусь сподобатись - тут нажаль буде програш...#думкивголос