Останнім часом я думаю: а що взагалі є показником успішності? Чи вимірюю я власну успішність? #спостереженнявголос Були часи, коли я звіряла себе з ринком, з колегами, «до кого я ближче за рівнем».✨Дякуючи всесвіту, зараз в мене інша логіка. І змінились погляди.Ось, наприклад,цього року я посадила лохину. Відчула, що мені треба фізично мати контакт з певним "проєктом". І це земля, саджанці, план на кілька років уперед.І звісно, можуть виникати питання: «Навіщо тобі це? Ти ж про контент, інста, стратегія…»бо відповідь проста: я хочу мати речі, які ростуть разом зі мною, а не з трендами. Не десь там віртуально... а тут і зараз, відчувати їх руками ↩️Лохина не росте за тиждень.Вона не дасть плоди завтра.Але цей процес мене спокійно тримає: він про стабільність, про землю під ногами, про довгу дистанцію.І це теж частина моєї успішності.✔️Я працюю в освіті й отримую задоволення від живого контакту з людьми.✔️Веду проєкти в інсті — і це розвиває мене як експертку.✔️ маю в планах на майбутнє мати свою невеличку ферму лохини і це дає мені відчуття майбутнього, яке я сама вирощую руками. Фізично торкаюсь .... і досліджую в процесіІ ось в такі моменти я розумію:я взагалі не міряю свою успішність зовні.Для мене успіх — це коли я живу життя, яке мені цікаво проживати. В якому я маю досліджувати, практикуватись, набивати шишки, навіть якщо не виходить Коли в мене є внутрішній рух, а не зовнішні докази.Коли я не боюся змінюватися, додавати нові напрямки й дозволяти собі рости в різні боки.Мені значно ближче почуватися «успішною», коли я захоплена справою, ніж коли я комусь щось довела. А у вас є щось таке у житті — те, що ви «зрощуєте на майбутнє»? Те, що не про швидкі результати, а про вашу власну точку опори?