Багато хто сьогодні коментує виступ Лаврова. Але варто відійти від поверхні й подивитись на головне.По-перше. Зміна риторики самого Лаврова, який останнім часом майже зник із поля. Політичні джерела прямо говорили про його «нелюбов» після успіхів Дмітрієва на дипломатичних треках. Але ось він знову на сцені. І повернувся не просто так.Сьогодні Лавров транслює один чіткий меседж:Росія хоче перемовин. Європа - ворог миру. США - молодці, бо “серйозно думають про мир”.Це - не його думка. Це публічний сигнал одразу всім учасникам процесу. Ідеальна коробочка для шантажу: • Європа — токсичний гальмо, • США — потенційний партнер, • Росія — «конструктивна сторона».І саме це нам важливо зрозуміти.Бо одночасно з цим йдуть перемовини США та РФ в Абу-Дабі. І ми навіть не знаємо, де зараз Кіріл Дмітрієв, і кого саме з американської адміністрації він там «вигулює». Факт участі його в процесі - вже ляпас усім, хто вірив, що «ніяких неформальних треків немає».І вам може бути байдуже «що сказав Лавров». І це справедливо. Було б якби це просто сказав Лавров. Але це частина російської дипломатичної гри, яку вони вже виграли на першому етапі, продавивши старт із тієї самої «рамки з 28 пунктами».А тепер - на себе.Один голос. Одна голова перемовної групи. Повна тиша. Один наратив — і той монотонний.Це точно стратегія? Це взагалі про стратегію? І росіяни це чудово бачать.Особливо на тлі сьогоднішньої заяви Страмера про готовність приєднатись до американської угоди.Чітко. Публічно. Без жодних «європейських альтернативних планів».Для нас це дуже погано.Насправді дуже.І от тепер ключове.Стиль дипломатичної комунікації треба міняти негайно.Де Сібіга?Де Залужний - посол, не остання роль на хвилинку? (а я знаю, що він зараз у Києві).Де лідери фракцій?Де ті, хто має створювати багатоголосий фронт підтримки позиції України?Нікого. Лише тиша одного голосу.Так не виграють дипломатичні битви. Так їх програють. Мовчки.Андрющенко