24 лютого 2026 року у Вишгородській громаді, на Алеї Героїв, відбувся захід до Національного дня молитви. Його головною подією стало відкриття стенду пам’яті й надії, присвяченого безвісти зниклим Захисникам та Захисницям України.Під приспущеним Державним Прапором України громада зібралася разом – родини військових, побратими, представники влади, духовенство, жителі міста. У повітрі – тиша. В очах – біль. І водночас глибока віра.Стенд пам’яті й надії – це більше, ніж конструкція з молитвою.Це історії незавершених розмов.Це обійми, які ще мають відбутися.Це серця матерів, які щодня чекають дива.Це діти, які вірять у повернення батька чи матері.Це незгасаюча надія коханої людини знову промовити «люблю», дивлячись у вічі.Слова «безвісти зниклий» не ставлять крапку. Вони залишають надію. І цей стенд – саме про неї. Про те, що кожне ім’я – важливе. Що громада пам’ятає і підтримує. Що боротьба триває не лише на фронті, а й у перемовинах, у щоденній праці заради повернення кожного.Після виконання Державного Гімну України присутні вшанували хвилиною мовчання воїнів, які загинули за свободу та незалежність держави. Запалені лампадки стали символом світла, яке ми бережемо для тих, кого вже немає з нами, і для тих, на чиє повернення чекаємо.До спільної молитви долучилися настоятель храму святих страстотерпців князів Бориса і Гліба у Вишгороді, секретар Вишгородської єпархії Православної Церкви України, доктор богослов’я, професор, протоієрей Віталій Клос; парох Собору Вишгородської Богородиці Української Греко-Католицької Церкви, протоієрей Тарас Валах; лейтенант Йосип Британюк, капелан служби військового капеланства; отець Сергій, сотрудник храму святих страстотерпців князів Бориса і Гліба у Вишгороді.Цього дня Алея Героїв стала місцем не лише скорботи, а й глибокої єдності. Бо поки ми пам’ятаємо – ми сильні. Поки ми чекаємо – живе надія. І поки звучить молитва – Україна тримається.✈️Вишгород оперативний🗣Звʼязок з нами | ⚫️Наш чат